Філософські проблеми як вічні та фундаментальні

6. Філософські проблеми як вічні та фундаментальні. Предмет філософії.

До найважливіших проблем філософії відносяться такі:
—хто така людина і яке місце займає вона в світі?
— яка природа світу, Космосу? В чому полягають причина і основа його існування? Чи є взагалі якісь зовнішні підстави існування Всесвіту, чи він, є самодостатнім і не потребує для свого буття ніяких зовнішніх сил?
— в чому полягає сенс людського життя і людства в цілому? Ї чи існуї цей сенс взагалі?
— в чому суть людського щастя? І як, якими шляхами і засобами людина може стати щасливою?
— як слід розуміти добро і зло? Яка їх роль в житті індивіда і людських спільнот?
— людина і доля. Чи вільна істота людина, чи над нею панує фатум, доля? Чи визначено її життєвий шлях заздалегідь, чи ні?
На ці та цілий ряд інших питань неможливо дати однозначні і вичерпні відповіді, і тому кожне нове покоління людей пробує відшукати своє власне тлумачення цих життєвосмислових проблем людського існування.
Відомо, що серцевиною світогляду і, відповідно, філософії як теоретичного світогляду є трактування відношення людини і світу. Воно є джерелом основних філософських проблем та філософських дисциплін. До найпоширеніших належать проблеми, що таке світ, буття, що насправді існує, а що не існує. Вченням про буття є онтологія.
Онтологія (грец. ontos — єство і logos — слово, вчення) — вчення про першооснови буття, сфери буття і категорії.
Вона виділяє різні сфери буття — неживу і живу природу, соціальний світ, сферу ідеальних предметів тощо, зводячи у певні галузі та види все, що становить буття. Онтологія також розглядає найзагальніші характеристики різних видів буття (просторово-часові, причинні та ін.). Вона охоплює вчення про категорії.
Щодо проблеми, що є основою світу, у філософії сформувалися дві основні течії — матеріалізм, прихильники якого виводили все суще з матерії, природи, різних матеріальних утворень, та ідеалізм, який проголошував сутністю всього сущого ідею, дух, Бога.
Друга проблема, яка бере свій початок із центрального світоглядного відношення, — що таке людина? Це запитання належить до сфери філософської антропології.
Філософська антропологія — вчення про сутність людини, про співвідношення в людині природи та культури.
На відміну від антропології як медикобіологічної дисципліни, вона вивчає людину під особливим кутом зору — з позиції поєднання в ній біологічного і культурного начал.
Оскільки людина живе в суспільстві, що має свою культуру й історію, філософська антропологія є засадничою (формує фундамент) для філософії історії, філософії культури, соціальної філософії. Окремі філософські дисципліни вивчають і типи світоглядних відношень — пізнавальний, оціночний, практичний. Проблема пізнаванності світу, способу пізнання та істинності знання вивчається теорією пізнання, або гносеологією.
Гносеологія (грец. gnosis — пізнання і logos — слово, вчення) — теорія пізнання, одна з головних філософських дисциплін, яка досліджує закономірності процесу пізнання.
Із гносеологією тісно пов´язана логіка, що вивчає закони і форми правильного мислення.

В історії філософії склалися у певних модифікаціях і перманентно повторюються так звані вічні проблеми. Що таке людина? Що таке природа, або ширше - Всесвіт? Який між ними звязок, залежність? Чи може людина пізнати себе, природу, суспільство? Які форми, ме¬тоди, засоби пізнання? В чому відмінність явищ і сутності матеріаль¬ного і духовного, ідеального світу? Який з цих двох світів є основою для виникнення й існування другого світу? Чи вони незалежні один від одного? Що таке свобода? Чи є підстави для того, щоб людина і суспільство могли сподіватися на здобуття свободи? Що таке людські цінності -- Істина, Добро, Мудрість, Гармонія? Що таке життя та смерть, яке їхнє ціннісне значення для окремої людини і суспільства? Ми навели далеко не повний перелік "вічних" філософських проб¬лем. Але розвиток суспільства і пізнання висуває й нові філософські проблеми: про співвідношення статичних і динамічних закономірнос¬тей у науковому пізнанні, можливостей "штучного інтелекту" тощо. Звичайно, "вічні" філософські проблеми під впливом нових знань і нових духовно-культурних та соціальних умов вирішуються по-новому. Досвід понад двох із половиною тисяч років історії філософської думки, переконує в тому, що в філософії визначився ряд постійних, "інваріантних" функцій, які дають ключ до розуміння основних вимірів філософського пізнання. Саме знання цих функцій і вимірів дає змогу розкрити механізм виникнен-ня і розвязання філософських проблем. До таких функцій і вимірів належать світоглядна, онтологічна, гносеологічна, методологічна, цін-нісна та праксеологічна функції.

Історично поняття предмета філософії змінюва¬лось і має як обєктивні, так і субєктивні причини. До обєктивних причин слід віднести стан, рівень накопичених конкретних і філо¬софських знань про навколишній світ, про духовні, в першу чергу пізнавальні особливості, можливості як окремої людини, так і суспільства в цілому. До субєктивних при¬чин відносяться своєрідність насамперед форми осягнення предмета філософії тим чи іншим філософом, філософською школою або течією. Історично першою теоретичною концепцією предмета філософії була давньогрецька, яку в систематизованій формі сформулював Аристотель як "першу філософію"- Метафізика Аристотеля - одна з перших спроб самовизначення філософії у зістав¬ленні з першими кроками становлення конкретного знання. На відміну від Аристотеля, для предметного визначення метафізи¬ки, для якої було характерне розуміння буття як дійсного космосу, в середньовічній філософії предмет метафізики розуміється інакше. Предметом метафізики як раціонального, понятійного знання, згідно з Фомою Аквінським, в кінцевому рахунку є Бог.
Радикальні зміни у визначенні предмета філософії почались під впливом становлення дійсно наукового знання та соціальних проце¬сів розвитку буржуазного суспільства, яке прийшло на зміну феодаль¬ному. Наприкінці XVI - початку XVII ст. виникає експериментальне природознавство і починається процес відпочкування від філософії конкретних наук - спочатку механіки земних та небесних тіл, астро¬номії та математики, потім фізики, хімії, біології тощо. У визначенні предмета філософії виникає нова проблема - місце філософії в си¬стемі конкретних наук, співвідношення предметів конкретних наук та предмета філософії.
Лише в XIX ст. вдається принципово визначити специфіку пред¬метів конкретних наук та філософії. Це було зумовлено якісними змі¬нами в самих конкретних науках, а також у методології як філософії, так і конкретних наук. Виникають механічна теорія теплоти, фізична хімія, геохімія тощо, які заповнюють "розриви" між окремими наука¬ми. Це був хоча й обєктивний, але не стихійний процес. На його аде¬кватне осмислення великий вплив мав діалектичний метод філософії, який спочатку & рамках німецької класичної філософії розробив Ге-гель, а потім матеріалістично обгрунтували К.Маркс та Ф.Енгельс. У визначенні Енгельсом предмета філософії поєднується матеріалізм та діалектика. Таким предметом є загальні закони розвитку природи, людського суспільства та мислення.
Наприкінці XX ст. виявились аж ніяк не субєктивні труднощі пошуку критеріїв оцінки особливостей взаємодії філософії і науки. Ці критерії є сьогодні нетривіальні, самоочевидні для будь-якого серйозного філософського вчення; вони не статичні, мінливі. В сьогоднішній науці і філософії виникла потреба уточнення критеріїв порівняння дослідницьких про¬грам, математичного апарату теорій тощо. Аз цим повязана актуаль-ність питань про види філософського знання, про типологію звязків науки і філософії: чи стоїть філо¬софія "над" звичайним знанням і наукою як їхній теоретичний ком¬пас, чи входить "в" них як суттєвий або випадковий їхній компонент, нарешті, чи закладена вона "під" науку, а в деяких випадках і під звичайне знання як важливий системоорганізуючий елемент науко¬вої, пізнавальної діяльності та звичайного знання?
Зваживши на наведені вище факти й аргументи, а також на згада¬ні раніше міркування про зростаючу актуальність наукової і філософ¬ської проблеми природи людини, визначаємо: предмет філософії - найбільш загальні закони розвитку природи, людського суспільства, мислення, всієї духовної культури.