Гальмування умовних рефлексів

БІЛЕТ 29

1.гальмування умовних рефлексів

  Умовне (внутрішнє) гальмування  - характерне лише клітинам кори великого мозку, виникає за певних умов і настає не одразу, а виробляється поступово. Розрізняють умовне гальмування:
     1)  згасаюче  - виникає у тому випадку, коли умовний подразник багато разів не підкріплюється безумовним     2)  запізнювальне  - воно розвивається, якщо безумовний подразник давати з запізненням після умовного. Наприклад, якщо після багаторазового повторення вмикання дзвонику їжу давати не через 1-5сек., а через 2-3хв., то і слина буде виділятися через 2-3хв     3) диференціювальне  - організм відрізняє умовні подразники близької якості. Виробляється внаслідок підкріплення одних умовних подразників і непідкріплення інших. Завдяки диференціювальному гальмуванні молодші школярі у процесі навчання розрізняють звуки, кольори, відтінки, форму предметів, тварини, рослини, з багатьох предметів вибирають той, який потрібний.;
     4)  умовне гальмо  - якщо у собаки виробити слиновидільний умовний рефлекс на свисток, то свисток викликатиме виділення слини, а комбінація свисток-світло - ні, оскільки ця комбінація двох подразників не підкріплюватиметься годуванням.     5)  зберігальне  гальмування - розвивається внаслідок стомлення після тривалої роботи. Спрямоване на збереження нервових структур від функціонального виснаження і морфологічного руйнування.
2функціі ШКТ, види гідролізу речовин

Моторика ШКТ забезпечує перемішування їжі, змішування з ферментами, транспорт і виведення екскрементів. Рухова або моторна  функція, здійснюється за рахунок мускулатури травного апарату і включає в себе  процеси  жування в порожнині рота, ковтання, переміщення їжіСекреторна функція полягає у виробленні залозистими клітинами травних соків: слини, шлункового соку, соку підшлункової залози, кишкового соку, жовчі. Екскреторна функція травного тракту виражається в тому, що травні залози виділяють в порожнину шлунково-кишкового тракту продукти обміну, наприклад,  аміак, сечовину, солі важких металів, які потім видаляються з організму.Всмоктувальна функція.  Всмоктування - це проникнення різних речовин через стінку шлунково-кишкового тракту в кров і лімфу.  Всмоктуванню піддаються в основному продукти гідролітичного розщеплення їжі - моносахара жирні кислоти і гліцерин, амінокислоти та ін.

3.Рефлекторна регуляція серця, рефлекси даніні ашнера і гольца

рефлекс Гольця  — легеньке постукування по черевних органах знерухомленої жаби викликає уповільнення  скорочень,  серця  або навіть його зупинку;

рефлекс Ашнера  — надавлювання на  очні яблука  людини  також спричиняє уповільнення  серцевого ритму;

Рефлекторна регуляція  забезпечується центрами довгастого і спинного мозку, корою великих півкуль (моторною і пре моторною зоною), а також гіпоталамічною ділянкою проміжного мозку. Зміна ритму і сили скорочень серця відмічається при емоційному збудженні (страх, загальне збудження – збільшення швидкості), больові подразники, зниження або підвищення температури (якщо зміни будуть різкі, тобто стресові фактори, патології, захворювання) викликають зміни серцевого ритму (уповільненні або прискорення) у залежності від фізіологічного стану організму.

При механічному подразненні черевної стінки і кишечника відмічається уповільнення роботи або навіть зупинка серця.

4. Динамічні показники легеневої вентиляції-обмін газів мі атм та альв повітрям .Макс вент лег 120-170л .

аксимальної обсяг вентиляції – це об’єм повітря проходить через легені при найбільшій глибині і частоті дихання на хвилину. Вентиляція легень  - це зміна повітря в легенях, що здійснюються циклічно при вдиху і видиху. Легеневу вентиляцію характеризують насамперед чотири основних легеневих обсягу:  дихальний, резервний обсяг вдиху, резервний обсяг видиху і залишковий обсяг.  Разом вони складають загальну ємність легенів. Сума всіх перерахованих обсягів дорівнює максимальному обсягу, до якого можуть бути розправлені легені. Легеневі  ємності  представляють собою суму двох і більше обсягів. 

В процесі легеневої вентиляції безперервно оновлюється газовий склад альвеолярного повітря. Величина легеневої вентиляції визначається глибиною дихання, або дихальним обсягом і частотою дихальних рухів. 

БІЛЕТ 30  1 функціональна система, визначення за Анохіним, етапи, дати пояснення

Функціональні системи - це динамічні організації, що саморегулюються, діяльність усіх складових компонентів яких сприяє отриманню життєво важливих для організму пристосувальних результатів (П.К. Анохін). 

1. Аферентний синтез (АС) – опрацювання iнформацiї, тобто сигналiв, що виникають в організмі й надходять іззовні. На основi цiєї iнформацiї змiнюється регуляцiя, отже створюється ФС..На етапi аферентного синтезу здiйснюється комплексна оцiнка всiх потокiв iнформацiї. Пiсля цього починається наступний етап.2.. Стадія прийняття рішення – найбільш загальне планування напрямку дії.». Відбувається звільнення від великої кількості ступенів свободи і таким чином виробляється генеральна лінія ефекторної дії. Усе це вiдбувається у вищих мозкових структурах – здебільшого на рівні асоціативних та проекційних полів кори.3. Передбачення майбутнього результату (акцептор результату дiї). Створюється модель результату, до якого повинна привести дана дiя. На цьому етапi важливе приєднання до вищих мозкових центрів дiяльності гiпоталамусу. У його нейронах вiдбуваються певнi бiохiмiчнi процеси та реверберація збудження.4. Еферентне збудження – певна послiдовнiсть нервових команд, якi формуються в нижчих нервових центрах i досягають виконавчих органiв – ефекторiв (м'язiв, залоз, внутрiшнiх органiв).5. Зворотна аферентацiя. Здiйснення програми дiї призводить до результату, який оцiнюється органiзмом за допомогою зворотного зв'язку. Завдяки такому механiзму замикається складна розiмкнена рефлекторна дуга в кiльце. .

2 рефлекторна регуляція тонусу судин, рефлекси паріна

Рефлекси, які проявляються переважно в зміні судинного тонусу, менше в роботі серця і, як наслідок, у зміні артеріального тиску, замикаються через судиноруховий центр довгастого мозку і, можливо, через нейрони спинного мозку. Вони виникають при подразненні механо- та хеморецепторів, розташованих як у кровоносній системі, так і за її межами. Найбільші скупчення судинних рецепторів (так звані головні рефлексогенні зони) розташовані в дшянці, що філогенетично відповідає зябровим судинам риб. Це—дуга аорти, легенева артерія, сонні артерії та каротидні синуси. А крім того, вони виявлені в стінках багатьох інших, як правило, крупних судин. За місцем розташування рецепторів серцево-судинні рефлекси прийнято ділити на власні та спряжені.

Рефлекс Паріна. Російський фізіолог В.В.Парін описав рефлекторне глибоке зниження артеріального тиску, брадикардію і збільшення кровонаповнення селезінки у відповідь на подразнення рецепторів легеневого стовбура підвищенням тиску в ньому чи механічним чинником. Вважають, що цей рефлекс здійснює координацію тонусу судин великого і малого кіл кровообігу.
3 добова потреба білків, види азотистого балансу, написати рівняння

Загал білок 3.86(1.56-6.30) г на л. За добу дорослій людині необхідно 100 – 110 гр. білка. В процесі проміжного обміну відбувається не тільки синтез білка, а й структурні зміни. За добу обмінюється 400,0 білка, 50 % сухої маси тіла людини складають білки.  

функції білків:Обумовлюють онкотичний тиск.Резерв для побудови тканинних білків.Підтримують рН крові.Забезпечують в’язкість плазми крові.Перешкоджають  зсіданню еритроцитів.Учасники згортання крові.Необхідні фактори імунітету.Дихальна функція.Скорочувальний білок.Переносники деяких гормонів, ліпідів, холестерину, мінеральних речовин.Забезпечують креаторні зв’язки, тобто передачу інформації, впливаючої  на генетичний апарат клітиниЕнергетична функція.Інтегральний показник загального рівня білкового обміну —  азотистий баланс: добова різниця між надходять в організм азотом, і кількістю азоту, що виділяється з організму (в тому числі з сечею і калом у складі сечовини, сечової кислоти, креатину, солей амонію, амінокислот тощо).Види азотистого балансу•  Нульовою азотистий баланс  (кількість вступника і выводящегося азоту збігається).•  Позитивний азотистий баланс  (кількість азоту, що надходить в організм, вище, ніж выводящегося). Спостерігається як в нормі (наприклад, при регенерації тканин або вагітності), так і при патології (наприклад, при гіперпродукції соматотропного гормону або поліцитемії).•  Негативний азотистий баланс  (кількість азоту, що надходить в організм, менше, ніж выводящегося). Спостерігається, наприклад, при голодуванні, стрес-реакціях, тяжкому перебігу ЦД, гиперкортицизме.4 метод отримання активногопанкреатичного соку за Павловим, значенняМетодика дослідження соку розроблена І.П. Павлов вперше виробив спосіб отримання чистогоподжелудочного соку протягом багато часу шляхом накладення в тварини постійної панкреатической фістули. Склад панкреатичного соку. Протягом діб підшлункова заліза виділяє 1500—2000 млсоку.Панкреатический сік, отриманий чистому вигляді, є безбарвну прозору рідина лужної реакції (рН = 7,8— 8,4) наявністю у ній двовуглекислого натрію.

  було доведено на тварин із хронічноїпанкреатической фістулою, що нещирекорм-ледо викликає рясне відділення панкреатичного соку, яке настає набагато раніше, ніж відділення шлункового соку. БІЛЕТ 31 
1.Зіничний рефлекс, його значення 

Зіниця - отвір в райдужній оболонці ока. У нормі діаметр зіниці коливається від 1,5 мм - при яскравому світлі й до 8 мм у темряві.Зіничний рефлекс – зміна діаметру зіниці під дією різноманітних подразнень. За рахунок збільшення його діаметра надходження світлових променів до сітківки може збільшуватися в 30 разів.Розширення зіниці (мідріаз) – спостерігається в темряві, при розгляданні віддалених предметів, при збудженні симпатичної системи, при болю, страху, асфіксії, блокаді парасимпатичної системи, під впливом хімічних речовин, наприклад атропіну, який блокує М-холінорецептори. Атропін використовується в клініці очних хвороб для розширення зіниці з метою ретельного дослідження очного дна. Звуження зіниці (міоз) – спостерігається при дії яскравого світла, при розгляді близьких предметів (при читанні), при збудженні парасимпатичної системи, при блокаді симпатичної системи.

Значення зіничного рефлексу.Забезпечує усунення сферичної аберації. При звуженні зіниці відсікаються периферичні промені.Зіниця приймає участь в адаптації зорової системи до змін освітлення. У темряві зіниця розширюється, а при дії світла звужується.

Приймає участь у забезпеченні чіткого бачення предметів, що розташовані на різних відстанях. При розгляданні близьких предметів (при читанні) зіниця звужується, а при розгляданні віддалених предметів – розширюється.Захисна функція. Звужуючись при дії яскравого світла зіниця забезпечує збереження пігментів сітківки від надлишкового руйнування.Клінічне значення. Стан зіниці свідчить про рівень збудливості стовбурових центрів головного мозку. У зв’язку з цим зіничним рефлексом користуються для контролю глибини наркозу. Він дозволяє діагностувати пошкодження центрів, в яких знаходяться ядра, що регулюють ширину зіниці, больові впливи тощо.

2. Рефлекторна регуляція серця. Рефлекси Ціона-Людвіга, Герінга-Іванова, Бейнбріджда  Рефлекторна регуляція забезпечується центрами довгастого і спинного мозку, корою великих півкуль (моторною і пре моторною зоною), а також гіпоталамічною ділянкою проміжного мозку. Зміна ритму і сили скорочень серця відмічається при емоційному збудженні (страх, загальне збудження – збільшення швидкості), больові подразники, зниження або підвищення температури (якщо зміни будуть різкі, тобто стресові фактори, патології, захворювання) викликають зміни серцевого ритму (уповільненні або прискорення) у залежності від фізіологічного стану організму.

При механічному подразненні черевної стінки і кишечника відмічається уповільнення роботи або навіть зупинка серця.

Рефлекс Герінга-Іванова починається прессорецепторамі в каротидному синусі. Подразником для них служить підвищення тиску в сонної артерії. Аферентний нерв представлений гілкою 9 пари. Це синусний нерв Герінга. Імпульси йдуть в довгастий мозок і переключаються на ядра вагуса. Еферентних нервом є вагус. Він викликає пригнічення серцевої діяльності і зниження артеріального тиску.

Рефлекторна дуга рефлексу Циона-Людвіга починається прессорецепторамі в дузі аорти. Вони реагують на підвищення артеріального тиску в дузі аорти. Аферентним нервом є аортальна гілочка блукаючого нерва - n.depressor Циона. Центр представлений ядрами 10 пари в довгастому мозку. Еферентних нервом є блукаючого нерв, який пригнічує діяльність серця, що веде до зниження артеріального тиску.

Рефлекс Бейнбріджа - прессорний. Він підсилює і прискорює діяльність серця. Прессорецептори розташовані біля місця впадання порожнистих вен в праве передсердя і в правому передсерді. Вони дратуються при переповненні кров'ю порожнистих вен і правого передсердя. Аферентні волокна представлені гілками вагуса. Імпульси гальмують еферентні нейрони вагуса, активуючи бічні роги грудного відділу спинного мозку. Порушення симпатичних центрів прискорює і підсилює діяльність серця. Кров з венозної системи перекачується в артеріальну. При цьому ліквідується венозний застій у великому колі.

3.Фактори зсідання крові  Основна роль антикоагулянтної системи - збереження рідкого стану крові.

Рідкий стан крові забезпечується наступними механізмами:

1. зсіданню крові перешкоджає гладенька поверхня ендотелію судин;
2. клітини крові й стінки кровоносних судин заряджені негативно, що призводить до відштовхування форменних елементів від судинних стінок;
3. всередині стінки судин покриті шаром розчинного фібрину, який адсорбує активні фактори зсідання крові й, перш за все, тромбіну;
4. висока швидкість кровотоку перешкоджає факторам гемокоагуляції сконцентруватися в одному місці;
5. в крові є природні антикоагулянти, що перешкоджають зсіданню крові.

4.Дихальний коефіцєнт, формула, значення при фіз навантаженні

Методи оцінки обміну енергії ґрунтуються на двох принципах.

Пряма калориметрія – пряме вимірювання у спеціальних термоізольованих камерах кількості тепла, що виділяється.

Непряма калориметрія – шляхом визначення кількості виділеного вуглекислого газу та кількості спожитого кисню. При непрямій калориметрії спочатку визначають дихальний коефіцієнт (ДК) - відношення об’єму виділеного СО2 до об’єму спожитого О2 (ДК = VСО2 : VО2). Величина ДК різна при окисленні білків (0,8), вуглеводів (1,0) чи жирів (0,7). При змішаному харчуванні ДК коливається в межах 0,85-0,90.

Наступним кроком є визначення за отриманим ДК з використанням таблиць калоричного коефіцієнта кисню – кількість енергії, яка виділяється при використанні 1 л кисню (рис. 11.2, табл. 11.5).

Нарешті, кількість використаного кисню (за 1 хв., 1 год. чи за 1 добу) множать на калоричний коефіцієнт кисню й отримують реальні енергетичні витрати організму в конкретних умовах.

Непряму калориметрію можна провести за результатами неповного газового аналізу (визначення за допомогою спірографії лише об’єму спожитого кисню). Величина ДК тоді приймається за 0,85.

БІЛЕТ 32

1. Лімбічна система.

Лімбічна система  (від лат. - облямівка) - сукупність низки структур головного мозку (кінцевого, проміжного і середнього його відділів), об'єднаних за анатомічними і функціональними ознаками (рис. 57). Структури лімбічної системи розміщені у вигляді двостороннього кільця на межі з корою півкуль головного мозку і відокремлюють її від стовбура мозку.

Коркові структури лімбічної системи  - це стародавня (палеокортекс) і давня (архикортекс) кора.

Лімбічна система тісно пов’язана з новою корою великого мозку, особливо з її лобними, скроневими і тім’яними частками, а також з      ретикулярною формацією мозкового стовбура. Скронева ділянка відповідає за передачу інформації із зорової, слухової та соматосенсорної кори до мигдалевидного тіла й гіпо-кампа. Лобна ділянка регулює діяльність лімбічної кори. Ретикулярна формація підвищує активність висхідних впливів на лімбічну систему. Саме через ці зв'язки можна свідомо керувати появою і проявом емоцій  За інтелектуальну увагу відповідальна насамперед кора лобних часток мозку, а за емоційну—лімбічна система
2. Сполуки і форми гемоглобіну.

Еритроцити містять дихальний фермент—гемоглобін (НЬ), що обумовлює червоний колір крові. Гемоглобін являє собою складну хімічну сполуку, що складається з 600 амінокислот, його молекулярна маса дорівнює 66 000 ± 2000.

Гемоглобін складається з білкової і небілкової частини: білка глобіну і чотирьох молекул гему..Карбгемоглобін—сполука гемоглобіну з вуглекислим газом (НЬСО2). Крім фізіологічних сполук гемоглобіну, існують патологічні: Карбоксігемоглобін—сполука гемоглобіну з чадним газом (СО), тому

що спорідненість заліза до СО перевищує його спорідненість до кисню

в 300 разів.Метгемоглобін (МеШЬ) — сполука гемоглобіну із сильними окислювачами (перманганат калію, аміл- і пропілнітрит, фенацетин), при якому залізо гему з двовалентного перетворюється в тривалентне. При накопиченні цих сполук гемоглобіну в крові порушується транспорт кисню, що призводить до розвитку кисневого голодування.

3. Резус фактор, види, значення при переливанні крові та вагітності.

Ре́зус-фа́ктор  — це  глікопротеїн, який лежить на поверхні еритроцитів,  червоних кров'яних тілець.

Фактор відіграє роль важливого компонента при  переливанні крові  та вагітності: може виникати несправжній  гемотрансфузійний шок  (в наслідок переливання несумісної крові за резус-фактором), резус-конфлікт між кров'ю матері та плода.

Найчастіше зустрічаються:

-  ізоімунізація  по резус (Rh)-фактору;

-  ізоімунізація  по АВ0-системі.

При народженні дитини від жінки з невідомою групою та резус-приналежністю крові в дитини слід взяти кров з пуповини для визначення її групи та  Rh  –приналежності, прямої проби Кумбса та рівня білірубіну.
4. Методи визначення поля зору.

БІЛЕТ 33
1. Роль спинного мозку в регуляції довжини м`язів (гама-петля) та м`язового тонусу, (рецептори Гольджі).
2. Система, яка регулює агрегатний стан крові (РАСК). Фактори, що попереджують зсідання крові. Фібриноліз.

Кров циркулює в кровоносній руслі в рідкому стані. При травмі, коли порушується цілісність кровоносних судин, кров повинна згортатися. За все це в організмі людини відповідає система РАСК - регуляції агрегатного стану крові. Ця регуляція здійснюється складними  механізмами, в яких беруть участь фактори згортання, антизсідальної та фібринолітичної систем крові. У здоровому організмі ці системи взаємопов'язані. Зміна функціонального стану однієї з систем супроводжується компенсаторними зрушеннями в діяльності іншої. Порушення  функціональних  взаємозв'язків може призвести до тяжких  патологічних  станів організму, що полягає або у підвищеній кровоточивості, або у внутрішньосудинному тромбоутворенні.

До факторів, що підтримують кров у рідкому стані, відносяться наступні: 1) внутрішні стінки судин і формені елементи крові заряджені негативно, 2) ендотелій судин секретує простациклін ПГИ-2 - інгібітор агрегації тромбоцитів, антитромбін III, активатори фібринолізу; 3) фактори згортання крові знаходяться в судинному руслі у неактивному стані; 4) наявність антикоагулянтів; 5) велика швидкість кровотоку.
3. Функція шлунку. Ферменти шлункового соку. Особливості у дітей.

Функції шлунку:

Депо їжі. Натщесерце об’єм шлунку 50 мл, при наповненні до 3 л. тривалість знаходження тут їжі залежить від її складу.

Хімічна переробка їжі. Їжа змішана з шлунковим соком називається хімус. Тут гідролізуєьбся 10% їжі.

Секреторна – виробка шлункового соку, слизу, ферментів, активних речовин.

Інкреторна – виробка гормоноподібних речовин: гастрин, соматостатин, гістамін, ВІП, бомбезин та катехоламінів.

Виробка внутрішнього антианемічного фактору Кастла, що потрібен для синтезу вітаміну В12.

Екскреторна – виділяється слизовою шлунку багато продуктів обміну білків (сечовину, сечову кислоту, креатинін), токсини, ліки, солі. В клініці практикують часті промивання ШКТ.

Виробка НС1 (підтримка рН середовища, бактерицидна дія – холерний вібріон гине через 10 хвилин).

Пепсин_— протеолітичний фермент, що виробляється головними клітинами залоз шлунка у вигляді неактивного пепсиногену, який під дією соляної кислоти перетворюється в активний пепсин. Цей фермент гідролізує білки корму до альбумоз і пептонів. 

Хімозин, або сичужний фермент, діє на молочний білок— казеїноген, перетворює його в казеїн, який випадає в осад.

4. Коефіцієнт легеневої вентиляції, визначення, значення.

Коефіцієнт легеневої вентиляції (КЛВ) –  та частина повітря, яка обмінюється в легенях  під час кожного вдиху: КЛВ  =  (ДО – МП)  :  ФЗЄ.

Показує яка частина пов обмінюється в легенях під час дихання

Призначення легеневої вентиляції складається в  підтримці відносної

сталості  рівня парціального тиску О2 і СО2 в альвеолярному повітрі. При атмосферному тиску  760 мм.рт.ст р О2 у ньому дорівнює  159 мм.рт.ст. і р СО2 –  0,2 мм.рт.ст., а в альвеолярному повітрі –  102 мм.рт.ст. і 40

мм.рт.ст., відповідно. Характер легеневої вентиляції визначається

градієнтом парціального тиску цих газів у  різних відділах дихальних

шляхів.

БІЛЕТ 34

1. домінанта її значення  Домінанта  у фізіології, вогнище збудження в центральній нервовій системі, тимчасово визначальний характер у відповідь реакції організму на зовнішні і внутрішні роздратування.

омінанта  (від лат. dominare — панувати) — це панівні в ЦНС осередки збудження, які змінюють і «підпорядковують» собі в даний момент діяльність інших центрів.

Домінанта формується під впливом різноманітних адекватних стимулів зовнішнього і внутрішнього середовищ організму (виснаження поживних речовин, нагромадження в крові статевих гормонів тощо). Всі ці стимули підвищують збудливість відповідних нервових центрів (харчового, статевого тощо). За рахунок сумації зі сторонніми (індиферентними) стимулами різної модальності в даному центрі формується стійке й тривале збудження, поєднане з гальмуванням інших, пов’язаних з ним, центрів. Так виникають харчова, статева, оборонна та інші домінанти, які значною мірою визначають здійснення саме даного рефлексу, поведінку людини і тварин у даний момент.

2. всмоктування води іонів жирів

Всмоктування  – це процес транспорту речовин із порожнини травного каналу у внутрішні середовища організму (кров та лімфу). Більшість речовин всмоктується в кров (продукти гідролізу білків, вуглеводів та вода), в лімфу всмоктуються продукти гідролізу ліпідів. Найінтенсивніше процеси всмоктування проходять в верхніх відділах тонкого кишківника.

Всмоктування в шлунку. Об’єм всмоктування на даному відрізку травного каналу дуже малий. Тут всмоктуються моносахариди, деякі солі, вода та алкоголь.

Всмоктування в тонкому кишківнику.  Здатність до всмоктування практично однакова у всіх відділах тонкого кишківника. У здорової людини всмоктування поживних речовин, солей та води проходить в верхніх відділах тонкого кишківника, а нижні відділи являються резервом всмоктування. У дорослої людини при нормальному харчуванні за добу всмоктується приблизно 100 г білків у вигляді амінокислот, 100 г жирів у вигляді гліцерину та жирних кислот, 500 г вуглеводів у вигляді моносахаридів. При великих навантаженнях може всмоктуватись до 500 г білків, до 100 г жирів та до 4000-5000 г вуглеводів.

3. підшлункова (глюкагон) Глюкаго́н  —  гормон  альфа-клітин  острівців Лангерганса  підшлункової залози. За хімічною будовою глюкагон є  пептидним  гормоном. Також він є одним із антагоністів  інсуліну, сприяє утворенню глюкози в  печінці.

Нормальна секреція гормону забезпечує надійний контроль за підтриманням сталості рівня глюкози крові. Нестача інсуліну при  цукровому діабеті  супроводжується надлишком глюкагону, який, власне, і є причиною  гіперглікемії. Значне збільшення концентрації глюкагону в крові є ознакою глюкагономи  — пухлини α-клітин.

Механізм дії глюкагону обумовлений його зв'язуванням із специфічними глюкагоновими  рецепторами  клітин  печінки. Це призводить до підвищення опосередкованої G-білком активності  аденілатциклази  і збільшенню створення  цАМФ. Результатом є посилення катаболізму депонованого в печінці  глікогену  (глікогенолізу). Глюкагон також активує  глюконеогенез,  ліполіз  і  кетогенез  в печінці.

Глюкагон практично не впливає на глікоген скелетних м'язів, мабуть, через практично повну відсутність у них глюкагонових рецепторів. 

4. склад вдих, видих, альвеолярного повітря

Перший етап дихання відбувається шляхом чергування вдихів (інспірацій) і видихів (експірацій).  Під час вдиху порція повітря надходить у легені, а під час видиху виводиться з них. Повітря переміщується завдяки черговому збільшенню та зменшенню розмірів грудної порожнини.

Розміри грудної порожнини змінюються  під час руху ребер і сплощення діафрагми. Ребра, утворюючи рухомі сполучення з тілами і поперечними відростками хребців,  під час руху обертаються навколо осей, які проходять через місце фіксації. Причому верхні ребра обертаються майже впоперек і під час їх руху збільшуються,  головним чином,  передньо-задні розміри грудної порожнини. Вісь обертання нижніх  ребер більш сагітальна і від їх рухів залежать переважно бічні розміри грудної порожнини. Амплітуда рухів залежить від сили скорочення м'язів. Але тут визначну роль відіграють рухомість сполучень передніх кінців ребер з грудиною, еластичність реберних хрящів.

БІЛЕТ 35.
1. Функції середнього мозку. Статичні і статокінетичні рефлекси.

Децереброваним тваринам властивi тiльки статичні рефлекси. Реалiзуються такi рефлекси в нерухомому станi при змiнах пози й тому звуться рефлексами пози.

Чисельність зв’язків вестибулярних ядер з багатьма руховими центрами нервової системи забезпечує підтримку положення тіла, тонусу м’язів, а також рухів очних яблук. На вертикальну позу та ходьбу впливає головним чином статолітовий апарат. При інтенсивному його подразненні виникають рухові реакції у вигляді статичних та статокінетичних рефлексів, котрі викликають перерозподіл м’язового тонусу та зміну рухів (рефлекси випрямлення, ліфту)
2. Фактори, які запобігають самотравленню у шлунку.
3. Сеча, склад, її характеристика. Вікові особливості у дітей. Сеча містить найрізноманітніші продукти проміжного і кінцевого обміну неорганічного й органічного походження з широким межею кількісних коливань.
У добовій сечі людини з середньому міститися такі речовини (у грамах): 1. Органічні – сечовина – 30, сечова кислота – 0,7, креатинін – 1, гиппуровая кислота – 0,7, інші речовини – 2,6. 2. Неорганічні – хлористий натрій – 15,6, сірчана кислота – 2,5, фосфорна кислота – 2,5, калій – 3,3.
Усі складові частини сечі розчинені в ній, але ступінь розчинності для різних речовин неоднакова і не відповідає звичайним водних розчинів. На склад сечі найбільше впливають склад їжі і стан організму (робота і спокій, сите і голодне стан організму і т. д.).
4. Об'єми, що входять до складу ЖЄЛ, та їх визначення за допомогою спірометра.

Життєва ємкість легень- сума Резервний обєм вдоху,Дих об та РОвидоху-той об’єм пов,який людина може вдихнути макс глибокому вдосі,після мак глиб видосі(хар максимально можливому глибокому дих) 3-5 л(3000-5000мл)

БІЛЕТ №36
1. Роль доовгастого мозку у регуляції мязового тонусу. Децеребраційна ригідність та її механізми..

Довг мозок відігріє велику роль в рег м’язового тонусу,За рахунок цього тонусу долаються сили тяжіння,тіло зберіг рівновагу,В тоячому полож тонусу чітко вираж в розгиначах кінцівок,в мязах,які випрамляють спину,піднім голову і шию, відкрив очі блаблабла Ще відіграє роль в рухових функ –стояння ходьба

Перерізання у тваринного (наприклад, у кішки) стовбура мозку між передніми і задніми горбами чотиригорб’я (операція перерізання стовбура мозку називається децеребрацією) викликає особливий стан скелетної мускулатури, який називається децеребраційною ригідністю або контрактильним тонусом. Цей стан характеризується різким підвищенням тонусу розгинальної мускулатури. Кінцівки такого тваринного сильно витягнуті, голова закинена, спина вигнута. Цей стан називається опістотонусом. Необхідно докласти велике зусилля, щоб зігнути у такого тваринного кінцівку в суглобі.Руйнування червоного ядра у інтактної тварини приводить до розвитку гіпертонусу м'язів-розгиначів, а при його роздратуванні - до зниження тонусу.Знайдені і прямі зв'язки червоного ядра і ядра Дейтерса з мотонейронами спинного мозку. Показано, що ядро Дейтерса гальмує мотонейрони мишц-сгибателей і порушує мотонейрони м'язів-розгиначів. Червоне ядро робить гальмівний вплив на м'язи-розгиначі і активуючий вплив на мязи-згтначі. Отже, при децеребрації, коли червоне ядро відокремлене від ядра Дейтерса, створюються всі умови для підвищення тонусу м'язів-розгиначів.

2. Автоматія серця. Дослід Станіусса.

Автоматія  – здатність збуджуватися (генерувати ПД) без дії зовнішнього подразника (інакше – здатність до самозбудження). Ця здатність є у структурах серця, побудованих з атипічних кардіоміоцитів, а саме, в стимульному комплексі (провідній системі) серця:

1. Пазухово-передсердний вузол (nodus sinuatrialis);

2. Передсердно-шлуночковий вузол (nodus atrioventricularis);

3. Передсердно-шлуночковий пучок або пучок Гіса;

4. Ніжки пучка Гіса (права та ліва);

5. Волокна Пуркіньє. Серце має таку властивість , як автоматія, тобто здатність скорочуватись під впливом імпульсів, що виникають в ньому самому Доказом цього є: підтримання життєдіяльності ізольованого серця, дослід з лігатурами Станіуса і впливом тепла і холоду на різні ділянки серця ( дослід У.Х.Гаскаела ). Для підтримання життєдіяльності ізольованого серця необхідно подавати через канюлю , введену в аорту під тиском , щоб розкрились гирла коронарних судин теплий ( 37-38  0  С ), поживниний ізотонічний та ізоіоничний розчин, збагачений глюкозою і киснем. В таких умовах серце, видалене з грудної порожнини, може скорочуватись досить тривалий час.Воно може використовуватись для дослідження дії гормонів , біологічно активних речовин, іонів та лікарських препаратів..

3. Капілярний кровообіг. Мікроциркулярне русло, його роль у обміні речовин між кровю, міжклітинною рідиною та тканинами. Мікроциркуляція  - Це рух крові і лімфи в мікроскопічної частини судинного русла.  Мікроциркуляторне русло, по В. В. Купріянова,  включає 5 ланок:  1)  артеріол  и як найбільш дистальні ланки артеріальної системи, 2)  прекапіляри, або прекапілярні артеріоли,  є проміжною ланкою між артериолами і істинними капілярами; 3)  капіляри;  4)  посткапілярів, або посткапілярні венули,  і 5)  венули,  є корінням венозної системи. З мікроциркуляторного русла  кров надходить по венах, а лімфа - по лімфатичних судинах, які в кінцевому рахунку впадають в прісердеч-ні вени. Венозна кров, що містить приєдналася до неї лімфу, вливається в серце, спочатку в праве передсердя, а з нього у правий шлуночок. З останнього венозна кров надходить у легені по малому (легеневому) колі кровообігу. Капілярний кровообіг  рух крові в найдрібніших судинах — капілярах забезпечує обмін речовин між кров'ю і тканинами, До. до. здійснюється унаслідок різниці гідростатичного тиску в артеріальному і венозному кінцях  капіляра  .  Тиск в артеріальному кінці дорівнює 30—35  мм  рт. ст.  що на 8—10  мм  перевищує  онкотичний тиск  плазми крові, під впливом цієї різниці тиску вода і багато розчинених в ній речовин (окрім високомолекулярних білків) переходять з плазми крові в тканинну рідину, приносячи до тканин необхідні для життєдіяльності речовини. У міру просування крові по капіляру гідростатичний тиск падає і у венозному кінці капіляра рівне 12—17  рт. ст.,  що приблизно на 10  мм  нижче онкотичного тиск крові.
4. Методи отримання чистої слиниу людей та ссавців.

БІЛЕТ 37.
1. Сон. Фази сну.Сон це адаптація що пригнічує активність у перід найменшої доступності їжі,зменш коливань зовн умов і погіршення умов для професійної діяльності,для тварин- зменш небезпеки нападу,найменшої потреби в захисті..ЗНАЧЕННЯ забезпеч відпочинку й віднов енергії мозку.СТІДІЇ-1Засипання при розслаб мязах і заплющ очах низько амплітудний альфа ритм, зохв легке пробудження.2. дрімота на протязі 30 хв в еег альфа веретена.3Легкий сон В ЕЕг з альфа ритмами реєстр окремі високо амплітудні тета хвилі та дельта,зменш ЧСС,АТ,темпер тіла .4.Глибокий повільно хвильовий сон дельта сон,подальше зменш ЧСС,АТ темпер тіла
2. Лінійна швидкість крові, фактори, які впливають. Лінійна швидкість руху крові - це швидкість переміщення її частинок вздовж судини за умови ламінарного потоку. Визначається вона відношенням об'ємної швидкості кровотоку до площі поперечного перерізу судини:

Отримана таким чином величина є сугубо середнім показником, так як згідно законів ламінарного руху, швидкість переміщення крові в центрі судини є максимальною і зменшується в шарах, які прилягають до судинної

стінки.

Лінійна швидкість кровотоку різна в окремих ділянках судинного русла. У середньому швидкість кровотоку в артеріях складає близько 20 см/с, у капілярах - 0,5 мм/с, у венах - 10-15 см/с.

3. Підшлункова. Підшлунковий сік.

Підшлунковий сік багатий ферментами: трипсин та хімотрипсин, які розщеплюють білки й поліпептиди, еластаза (розщеплює еластин, деякі інші протеїни), карбоксипептидази А і Б (розщеплюють білки й поліпептиди), коліпаза (сприяє реалізуванню дії ліпази), ліпаза (забезпечує розщеплення основної маси тригліцеридів), відома ще одна панкреатична ліпаза, що активується жовчними кислотами, холестеролестергідролаза (діє на ефіри холестеролу з утворенням холестеролу), фосфоліпаза А2 (діє на фосфоліпіди з утворенням жирних кислот і лізофосфоліпідів), α-амілаза й мальтаза, які розщеплюють вуглеводи, лактаза, яка розщеплює лактозу (молочний цукор), рибонуклеазу й дезоксирибонуклеазу, які діють на нуклеїнові кислоти (РНК, ДНК).

Ферменти трипсин і хімотрипсин виробляються в неактивній формі в вигляді трипсиногена й хімотрипсиногена. Активація трипсиногена в трипсин відбувається під дією ентерокінази (ентеропептидаза – ензим, що виділяється слизовою 12-палої кишки). Активація хімотрипсиногена здійснюється трипсином, який ставши активним, у свою черу активує хімотрипсиноген. Трипсин активує також проеластазу, прокарбоксипептидази А і В, проколіпазу, профосфоліпазу А2.

4. Кольороаномалії. Методи визначення.\

За допомогою кольоросприйняття ми маємо можливість сприймати все різноманіття кольорів природи. Око в нормі сприймає три основні кольори спектра: зелений, червоний, синій, а також має можливість розрізняти близько 160 різних відтінків. Усе різноманіття кольорів створюється завдяки змішуванню трьох основних кольорів. До ахроматичних відносяться білий, сірий, чорний кольори, в яких людське око розрізняє до 300 різних відтінків. Усі ахроматичні кольори характеризуються яскравістю, тобто ступенем наближення його до білого кольору. Хроматичні кольори характеризуються колірним тоном, яскравістю й насиченістю

Виділяють три групи кольорів:
1) довгохвильові - червоний і помаранчевий;
2) середньохвильові - жовтий і зелений;
3) короткохвильові - блакитний, синій і фіолетовий

ПОЛІХРОМАТИЧНІ ТАБЛИЦІ

БІЛЕТ 38
1 .Умовні рефлекси Умовні рефлекси. Рефлекс-реакція орг. У відповідь на чутливе подразнення при обов’язковому участі ЦНС. .Умовні рефлекси — придбані реакції в процесі індивідуального життя.Умовні рефлекси є переважно функцією вищих відділів ЦНС — кора великих півкуль головного мозку.Умовні рефлекси можуть утворюватися на будь-які подразники, з будь-якого рецептивного поля.Умовні реакції завжди носять сигнальний характер. Вони сигналізують про майбутню дію подразника і організм зустрічає дію безумовного подразника, коли вже включені всі у відповідь реакції, що забезпечують урівноваження організмі чинниками, що викликають даний безумовний рефлекс. Так, наприклад, їжа, потрапляючи в ротову порожнину, зустрічає там слину, що виділилася умовно-рефлекторно (на вигляд їжі, на її запах); м'язова робота починається, коли вироблені на неї умовні рефлекси вже викликали перерозподіл крові, посилення дихання і кровообіги і т.д. В цьому виявляється вищий пристосувальний характер умовних рефлексів

2.Флебограмма

Флебограмма складається з:

Хвиля а - передсердна - обумовлена ​​скороченням правого передсердя, під час чого припиняється відтік крові з вен.

Хвиля с - обумовлена ​​передачею пульсації сонної артерії на вену на початку систоли.

Хвиля х - виникає під час систоли шлуночків, коли наповнюється праве передсердя і вени опоражнівается і спадаються.

Хвиля v - шлуночкова - виникає при наповнених передсердях кров'ю, яка перешкоджає спорожнення вен. Це відзначається при ізометричному розслабленні шлуночків.

Хвиля y - обумовлена ​​надходженням крові в праве передсердя, в результаті чого виникає спадання вен.
3.Гормони підшлункової залози

Недостатність інсуліну зумовлює розвиток цукрового діабету.

Інсулін  — це невеличкий глобулярний білок, який складається із  двох поліпептидних ланцюгів.  Швидкість секреції інсуліну залежить від концентрації глюкози в  крові. При нормальному рівні глюкози в крові натще (3,33-5,5 ммоль/л)  секреція інсуліну мінімальна. Під час споживання їжі підвищення концентрації глюкози в крові викликає збільшення секреції інсуліну.

Глюкагон  — це поліпептид, який складається із 29 амінокислотних залишків. Синтезується з білка-попередника в А-клітинах підшлункової залози: препроглюкагон — проглюкагон — глюкагон.  Секреція глюкагону гальмується глюкозою, іонами Са2+  та інсуліном. Концентрація глюкагону й інсуліну в крові змінюється  протилежним чином: відношення інсулін/глюкагон максимальне під час травлення і мінімальне при голодуванні.  Органи-мішені для глюкагону: печінка, міокард, жирова тканина, але не скелетні м'язи. Глюкагон взаємодіє з рецепторами, які локалізовані на плазматичній мембрані, що викликає активацію аденілатцик-лази, збільшення рівня цАМФ і активацію протеїнкіназ.

4.КЄК   Киснева ємність крові — це максимальна кількість кисню, яка може бути зв'язана 100 мл крові за умови, що весь гемоглобін перетворився на оксигемоглобін.  Вона становить 20 мл у вен 12-16 мл,кількість О2 у крові зумовлена  кількістю розчиненого О2,кількість гемоглобіну в крові й спорідненістю гемоглобіну до О2.

БІЛЕТ 39

1.Тетанус.Оптимум і песимум.

тривале скорочення м'язів, що виникає при послідовній дії на них ряду нервових імпульсів, розділених малими інтервалами, і засноване на тимчасовій  суммациі  наступних один за одним одиночних хвиль скорочення. Т. настає при досить високій частоті  збудження  м'яза, коли кожне нове скорочення виникає до закінчення попереднього; при цьому скоротливі хвилі як би накладаються один на одного (злите скорочення); в результаті м'яз залишається укороченим протягом всього періоду роздратування.

Розрізняють зубчастий і гладенький тетанус. Якщо наступні подразнення наносяться в період розслаблення, виникає зубчастий тетанус, у період вкорочення – гладенький тетанус. Якщо наступні подразнення наносяться в період найбільшої збудливості (екзальтаційна фаза) (рис.3.3), виникає оптимум. Якщо наступні подразнення наносяться в період зниженої збудливості (фаза відносної рефрактерності), виникає песимум.

2.Речовини які впливають на синтез шлункового соку.

Кишкова фаза характеризується чіткою залежністю кількості соку та його складу від складу хімусу. В цей час вирішальне значення мають гуморальні фактори. Під впливом хімусу, що надійшов у дванадцятипалу кишку, утворюються два гормони  –  секретин і ХЦК-ПЗ. Тобто секретин утворюється у Sклітинах слизової оболонки дванадцятипалої кишки під впливом НСl, ХЦК-ПЗ , у І-клітинах цієї оболонки – під впливом продуктів гідролізу білків та жирів.оболонки дванадцятипалої кишки під впливом НСl, ХЦ-КПЗ, у І-клітинах цієї оболонки  –  під впливом продуктів гідролізу білків та жирів.

Секретин діє на клітини проток підшлункової залози. Під його впливом виділяється багато соку з високою концентрацією гідрокарбонатів та малою кількістю ферментів.

ХЦК-ПЗ впливає на синтез та виділення ферментів ацинарними клітинами залози.

3.Всмоктування білків в ШКТ.

Під час травлення в шлунково-кишковому тракті білки розпадаються до амінокислот. Утворені амінокислоти використовуються для синтезу білків організму, а також небілкових азотових речовин.

скільки на частку білків і вільних амінокислот припадає більше 95  % всього азоту в організмі, то за азотовим балансом, тобто різницею між кількістю азоту, що надходить з їжею, і кількістю азоту, що виводиться з організму (переважно у вигляді сечовини), можна оцінювати загальний білковий обмін. Розрізняють три види азотового балансу. В дорослої здорової людини при нормальному харчуванні спостерігається азотова рівновага (нульовий азотовий баланс), тобто кількість азоту, що надходить, дорівнює кількості, що виділяється з організму.
4.Виділення як основна функціональна система

Виділення грає важливу роль в підтримці гомеостазу, звільняючи організм від кінцевих і проміжних продуктів обміну, чужорідних і токсичних речовин, надлишку води, солей і органічних сполук, що надійшли з їжею або утворилися в результаті метаболізму.

До органів виділення відносяться: легкі, потові залози, шлунково-кишкового тракту і головні видільної органі - нирки.

Легкі виводять СО2, Н2О, летючі речовини - ефір, хлороформ, камфору, алкоголь, ацетон (в хворих на діабет).

Потові залози виділяють піт, Який називають розведеною сечею. З потім виділяються Н2О, солі, азотисті речовини (сечова кислота, сечовина, креатинін), ацетон, жовчні пігменти, ліки, молочна кислота (при важкому фізичному навантаженні).

Шлунково-кишкового тракту виводить продукти азотистого обміну, гормони (тироксин, фолликулин), солі важких металів (ртуть, свинець), лікарські препарати (морфій, Хинин, саліцилати). Печінка виводить продукти гемоглобинов і стеринів обміну.

Головні видільної органи — нирки.

Білет 40.

1 Таламус— парна симетрична область головного мозку, головна частина проміжного мозку. Таламус утворює бічні сторони шлуночка. Він майже повністю сформований із сірої речовини. У ньому налічують майже 40 ядер. Таламус перш за все відповідає за перерозподіл інформації, що поступає від органів чуття, за винятком нюху, до кори головного мозку. Коли інформація потрапляє на ядра таламуса, там відбувається її первинна обробка. Вважається, що таламус активно залучений у процес пам'яті.

Функції:1. Збір, аналіз та передача до кори кінцевого мозку (ККМ) важливої сенсорної інформації. 2. Зв'язує регуляцію внутрішніх органів (гіпоталамус), сомато-сенсорну систему (відчуття тіла), формування емоцій (лімбічна система) з ККМ.                                                                                                                 3. Інтегрує різні асоціативні зони кори.                                                                                                                                4. Через таламус відбувається реалізація програми довільних рухів.

2. Оксигемоглобін

Це хімічна сполука з гемоглобіном який транспортується кров’ю.У зв’язку з тим що Hb+О2=HbO2 гемоглобін складається з 4 субодиниць, 1 моль гемоглобіну може зв’язати 4 моль О2. Це означає що 1 грам гемоглобіну приєднує 1,34 мл О2 (число Хюфнера), отже число Хюфнера і кількість гемоглобіну в 1 л крові 150г, можна розрахувати кисневу ємність (КЄК – макс кількість О2 яку може зв’язати кров при повному насиченні гемоглобіну киснем. Дисоціація оксигемоглобіну має таблицю S-подібнаої форми.

3. Антикоагулянти

Це чинники які протидіють або блокують розвиток коагуляційного гемостазу – утворенню червоного тромбу.Більшість коагулянтів за механізмом дії є інгібіторами коагулянтів .До головних інгібіторів факторів зсідання крлві належать такі:                                            Антитромбін 3 –основний інгібітор тромбіну                                                                           Гепарин- синтезується в печінці і в опасистих клітинах сполучної тканини,що оточ. Судини Білок С –синтез в печінці під впивом вітаміну К циркулює в неактивній формі в крові,активується тромбіном.Прикріплюється до судини за допомогою кальцієвий містків.                Білок S синтез в печінці та ендотиліальних клітинах,під впливо вітаміну К.Прискорює інактивацію як вільних так і зв’язаних факторів 8,5 під впливом активованого білка С.

4 .Калориметрія                                                                                                                            Сукупність методів вимірювання кількості теплоти,що виділяється або поглинається при протіканні різних фізичних або хімічних процесів.                                                                    Пряма́ калориме́трія — полягає у безпосередньому вимірюванні кількості тепла, виділеного організмом за певний час. Для цього використовують калориметри — герметичні камери з подвійними стінками, між якими циркулює вода. Знаючи кількість води в калориметрі, ступінь її нагрівання та теплоємність, неважко розрахувати кількість вид.                                                                                                                                                             Непряма́ калориме́трія — тип калориметрії, визначення кількості виділеного тепла за кількістю спожитого кисню та виділеного вуглекислого газу.іленого тепла.

Білет  41

1 аналізатор

За Павловим, Аналізатор – сукупність анатомо-фізіологічних периферичних та центральних нервових структур, які сприймають і аналізують інформацію про дію на організм різноманітних подразників. Сенсорні системи беруть участь в адекватній реакції організму на зміни умов внутрішнього середовища організму, відіграють важливу участь в підтриманні гомеостазу, відчуттів, уявлень.

Аналізатори складаються з 3 частин:

Сприймаюча – чутливий рецептор до адекватного подразника

Провідна – нервові клітини та волокна

Мозковий центр – чутливі зони ГМ, де відбувається аналіз та інтеграція отриманої інформації, розпізнавання образів.

 2 Травлення в ротовій порожнині

Перший відділ травного каналу, де відбувається:

• Сигналізація від смакових рецепторів в ЦНС для оцінки смакових якостей та придатності їжі (разом із зоровою, нюховою та заг чутливістю)
• Жування, подрібнення, пермішуванння їжі
• Рефлекторне виділення слини, зволоження, ослизнення їжі, початковий гідроліз вуглеводів (амілаза), захист слизової від пошкодження, антикарієсні властивості, формування харчової грудки.
• Рефлекторна сигналізація до шлунка та підшлункової залози про надходження їжі задля секреції травних соків
• Процес ковтання – харчова грудка з ротової порожнини до шлунка

Смаковий аналізатор. Смакові рецептори на поверхні язика і ротової порожнини. Аферентні гілки 7, 9, 10 ЧМН тоді до специф ядер таламуса і пост центральної звивини

Здійснюється зубами, язиком, слинними залозами.

Муцин, амілаза, лізоцим, пероксидази.

Регуляція слиновиділення – складнорефлеторна: умовний рефлекс (вигляд, запах їжі), безумовний ( подразн їжею рецепторів язика, слизової оболонки порожнини рота.

3 терморегуляція

Терморегуляція – сукупність компенсаторних пристосувальних механізмів що забезпечують підтримання певної температури тіла  за різних умов зовнішнього середовища.

Температура тіла зберігається відносно постійною протягом дня завдяки урівноваженню процесів теплопродукції та тепловіддачі.

Центри терморегуляції знаходить в передніх відділах гіпоталамуса( контроль тепловіддачі) та у задному відділі гіпоталамуса(основний центр, пов'язаний з ефекторами).

Зниженння температури нижче комфортної – холодові рецептори – симпатичні нерви – задній відділ гіпоталамуса – підвищення тонусу шкірних та підшкірних кровоносних судин – збереження тепла. + підвищення тонусу м*язової системи – тремтіння

Підвищення температури вище комфортної – зниження імпульсації периферичних холодових рецепторів + зменшення тонусу еферентних структур гіпоталамуса – зниження симпатичного судинозвужувального впливу – розширення кровоносних судин – підвищення тепловіддачі.

Різке підвищ температури – активуються особливі структури симпатичної НС – стимуляція потоутворення – пригнічується активність скелетних м*язів.

4 Електрична вісь серця

Характеризує напрям деполяризації шлуночків і є середнім результуючим вектором QRS.Положення її визначають величиною кута альфа утвореного лінією І стандартного відведення і віссю. Варіанти:

1 нормальне. Кут альфа 30-69 градусів

2 вертикальне. Кут альфа 70-90 градусів

3 горизонтальне. Кут альфа 0 – 29 градусів

4 відхилення праворуч кут альфа від 91 до 180

5 відхилення ліворуч кут альфа від 0 до 90

Як правила еклектрична вісь серця збігається з анатомічною

Білет 42.

1 Заломлюючий апарат ока.Оптична сила заломлюючого аппарату.

У функціональному відношенні очей можна розділити на два відділи:

Світлопроводящий(Прозорі середовища ока:рогівка,волога передньої камери,кришталик склоподібне тіло) і Світлосприймальний (Сітчаста оболонка).Промені світла,відбиті від розглянутих предметів,проходять через 4 заломлювальні поверхні:передню і задню поверхні рогівки,передні і задні поверхні кришталика.Пряма лінія що проходить через центри кривизни всіх заломлюючий поверхонь-головна оптична вісь.Промені світла що падають паралельно цій осі,після заломлення збираються в головному фокусі системи.

Головна фокусна відстань від головної площини оптичной системи до головного фокуса.Фокусна відстань характеризує оптичну силу системи.Чим сильніше заломлює система,тим коротше іі фокусна відстань.Оптична сила лінз D вимірюється в діоптріях(дптр),1 Дптр-заломлююча сила лінзи з фокусною відстанню F=1 M тобто D= 1 / F.

Скорочення очей Вербицького: 1)єдиний усереднений показник заломлення 1,4.

2)усереднена заломлююча поверхня з радіусом кривизни 6.8 мм

3)радіус поверхні сітківки 10,2 мм

4) довжина очей 23,4 мм

Оптична сила заломлюючого апарату  близько 60 дптр (з них 40 дптр – рогівка, 1 дптр –волога передньої камери ока,18 дптр-кришталик в стані спокою,1 дптр – соскоподібне тіло).

2.Метасимпатична нервова система.Структурно–функціональні особливості.Схема рефлекторної дуги кишкового рефлексу.

МНС- це сукупність мікрогангліїв,розташованих у тканині органів.                                       -забезпечує внутрішньо органну іннервацію

-є проміжною ланкою між тканинною і екстра органною нервовою системою.

При дії слабкого подразника активується метсимпатичний відділ,і все вирішується на місцевому рівні.

3.Гідроліз поживних середовищ в тонкому кишечнику. Особливості у дітей.

У тонкому кишечнику відбуваються такі процеси:

У гідроліз проміжних продуктів розщеплення білків під дією пептидаз та засвоєння продуктів їх розщеплення.У гідроліз ліпідів під дією ліполітичних ферментів з утворенням гліцерину,жирних кислот,холіну,холестерину та фосфорної кислоти. У гідроліз вуглеводів під дією амілаз з утворенням глюкози,фруктози та галактози та їх всмоктування в кров.У гідроліз нуклеїнових кислот та нуклеотидів під дією нуклеази і нуклеотидази.

У ново народжуваних дітей кишечник відносно довший.БРИЖА ДОВГА,ЛЕГКО РОЗТЯГУЄТЬСЯ,що СТВОРЮЄ НАХИЛ ГРИЖОВИМ ВИПАДАННЯМ.Кишковий сік дітей раннього віку володіє протеолітичною і амілолітичною і лі політичною активністю.Найбільше значення у діей в період грудного вигодовування відіграє лужна фосфатаза,необхідна для повноцінного перетравлювання козеїну молока.Специфічним ферментом кишкового соку у дітей є лактаза,що розчеплює молочний цукор.

4.Кровяний тиск в різних частинах кровоносної системи.Методи вимірювання.

Кровяний тиск це сила,з якою кров здавлює стінки кровоносних судин.Розрізняють Систолічний або верхній артеріальний тиск-це тиск в момент максимального серцевого скорочення.При цьому серце з силою виштовхує кров з судини.Та Діастолічний або нижнє артеріальний тиск це тиск під час максимального розслаьлення серцевого м’яза.Еластичність судин залежить від присутності в організмі Реніну.він виробляється в нирках,тому діастолічний тиск називають нирковим.Цифри 120/80 норма.

Кровяний тиск вимірюють за допомогою манжету,який вдягають на передпліччя.Кровяний тиск вимірюють тоді,коли повітря виходить з манжети.

Білет 43

1 гормони. Загальна характеристика

Гормони – чинники гуморальної регуляції, біоактивні речовини,що відіграють основну роль в регуляції місцевих реакцій організму. Гормони справжні (виділ ендокринними залозами та спец клітинами), тканинні (утв не спец клітинами різного виду).За хім. Будовою: білки і петиди(гіпоталамус, гіпофіз,підшлункова…), Амінокислоти та їх похіді (кетахоламіни, Т3, Т4,), стероїдні гормони (кори наднирників та статевих залоз). Напрямки фізіологічної дії гормонів :Метаболічна дія, морфо генетична, кінетична, коригуючи, реактогенна.

3 зміна об*єму і тиску в різних відділах серця під час серцевого циклу

Серцевий цикл – зміна станів скорочення і розслаблення відділів серця, повторюється циклічно.

75 ударі на хвилину, 0.8 секунд.

Систола передсердь – 0,1 секунда, тиск в них зростає до 7мм.рт.ст. у лівій і правій половинах знаходиться 130-140мл крові. Діастола 0.7с

Систола шлуночків – два періоди, дві фази. 0.3 секунди

Період напруження – скорочення шлуночків, підвищ тиску у них вище діастолічного  в аорті (75мм.рт.ст) і легеневій артерії (10-15мм.рт.ст). фази асинхронне скорочення та ізометричне скорочення

Період вигнання крові – починається з відкриття пів місяцевих клапанів аорти і легеневої артерії і ділиться на фази швидкого та повільного вигнання. Підвищення тиску крові в лівому шлуночку 130-150мм рт ст., в правому 20мм рт ст.). діастола 0.5 секунд. Шлуночки наповнюються.

Наповнення серця кровю здійсн механізмами венозного притоку.

4 Тромбоцити. Метод визначення.

Формені елементи крові, кількість 150 – 400 * 109 літрів. Безядерні, позбавлені пігментів. Діаметр близько 3,6мкм. Утв з мегакаріоцитів, їх кількість в крові постійна.

Функції:

Швидко запускають систему гемостазу (адгезія, агрегація)

Місцево у пошкодженій ділянці виділяють речовини що звужують судини (гепарин)

Регулюють місцеві запальні реакції

Активація тромбоцитів  здійснюєть тоді, коли пошкоджено судинний ендотелій і є контакт з субендотеліальним матриксом.

Тромбоцити синтезують і депонують в альфа-гранулах фактори зсідання крові 5, 8, 9, фактор Віллебранда, фібриноген.

Уніфікований метод підрахунку в камері.  Принцип. Підрахунок тромбоцитів в 1 мкл (або 1 л) з урахуванням розведення крові і об’єму квадрата лічильної сітки із застосуванням фазово-контрастного приладу для контрастування тромбоцитів.

1.Реактиви. Застосовують реактив 1 або 2.

1. натрій хлорид – 0,25 г, фурацилін – 0,025 г, дистильована вода – 10 мл.

2.1% розчин оксалата амонію. Розчин кип’ятять і фільтрують. Зберігають в холодильнику. Порівнювальний аналіз дозволив рахувати кращим 1% розчин оксалата амонію, так як він дає швидкий і повний лізис еритроцитів.

Розводять досліджувальну кров в 200 раз; для цього в суху пробірку набирають 4 мл реактиву 1 або 2 і 0,02 мл крові.

Переміщують і залишають на 25-30 хв. для гемолізу еритроцитів. Готують лічильну камеру. Переміщують розведену кров і заповнюють камеру; підносять краплю її за допомогою скляної палочки або пастерівської піпетки до краю покривного скла, слідкуючи за тим, щоб кров рівномірно без пухирців повітря заповняла всю поверхню сітки, не затікаючи в рівчики. Кладуть лічильну камеру у вологу камеру на 5 хвилин для осідання тромбоцитів (чашка Петрі з викладеним по краях, змоченою водою, фільтрувальним папером. Готують фазово-контрастний прилад в відповідності з інструкцією.

Проводять підрахунок тромбоцитів в 25 великих квадратах.

Тромбоцити виглядають в лічильній камері у вигляді дрібних утворень.

Розрахунок числа тромбоцитів проводять, виходячи із розведення крові, числа порахованих квадратів (25) і об’єму одного великого квадрата (  мкл, так як сторона квадрата  мм, висота  мм).

Х – число тромбоцитів в 1 мкл крові;

а – число тромбоцитів, порахованих в 25 великих квадратах.

Практично число підрахованих тромбоцитів множать на 2000.

Уніфікований метод підрахунку в межах крові (по Фоніо).  Принцип. Метод побудований на підрахунку числа тромбоцитів в фарбованих мазках на 1000 еритроцитів з розрахунку на 1 мкл (або 1л) крові, виходячи із вмісту в цьому об’ємі кількості еритроцитів.

Реактиви. Застосовують реактив 1 або 2 14% р-н сульфату магнію. 2. 6% розчин етилендиамінтетрацетата натрію (ЕДТА). Змішують кров з реактивом 1 або 2, для цього взятий капіляром Панченкова реактив до мітки “75” вносять впробірку, потім добавляють кров, взяту тим же капіляром, до мітки “0”. Вміст пробірки перемішують і готують тонкі мазки. Фіксують і фарбують по Романовському – Гімзе на протязі 2-3 г (при використанні реактиву 1) і на протязі 30-45 хв (при використанні реактиву 2). Сухі мазки дивляться під мікроскопом з імерсійним об’єктивом, підраховуючи кількість тромбоцитів в тонких місцях препарату (еритроцити повинні бути розміщені ізольовано). Тромбоцити в мазках виглядають у вигляді фіолетових круглих утворень розміром 2-4 мкм з чітко видимою центральною розміщеною зернистою частиною – грануломером і більш світлою периферичною незернистою зоною – гіаломером.

Білет 44.

1 Роль спинного мозку в регуляціх довжини мязів(гема петля) та м’язового тонусу,(рецептори Гольджі)

Складні рухи можуть бути здійснені лише за умови, що до ефекторних імпульсів постійно вноситимуться поправки з урахуванням тих змін, які відбуваються кожну мить у м'язі в процесі його скорочення. Тому м'язова система є джерелом численної аферентної імпульсації. Спинний мозок постійно одержує інформацію про ступінь напруження м'язових волокон та їхню довжину.

Рецепторна частина аналізатора руху являє собою  м'язові веретена й сухожильні органи Гольджі.

М'язові веретена. У м'язах, здебільшого розгиначах, що виконують антигравітаційну  функцію, є  м'язові волокна, тонші й коротші за інші. Вони розміщуються невеликими пучками (від 2 до 12 волокон) у сполучнотканинній капсулі. Через свою форму подібні структури одержали назву м'язових веретен (рис 4.8). М'язові волокна, розміщені в капсулі, названі  інтрафузальними  (лат.  fusus  – веретено), тоді як звичайні волокна, на частку яких припадає головна маса м'яза, названі  екстрафузальними,  або робочими волокнами. Веретено одним кінцем прикріплюється до перимізію екстрафузального м'язового волокна, другим – до сухожилля. Центральна частина інтрафузального волокна є власне рецепторною частиною.

Існує два типи інтрафузальних м'язових волокон, які відрізняються за розміщенням ядер: ядра волокон з ядерним ланцюгом і ядра волокон з ядерною сумкою. Очевидно, ці два типи волокон функціонально відрізняються.

Аферентна іннервація.  У кожне веретено проникає товсте мієлінове нервове волокно; воно посилає гілочку до кожного інтрафузального волокна й закінчується на його середній частині, спіралеподібно оплітає її та створює так звані аннуло-спіральні закінчення. Ці аференти є  волокнами 1а (Аа),  а їх закінчення мають назву  первинних чутливих закінчень.  Адекватним подразником для них є зміна та швидкість зміни довжини м'язового волокна (рис. 4.9). Частина веретен іннервується  аферентними волокнами групи II (Аb).  Ці чутливі волокна "обслуговують" виключно інтрафузальні волокна з ядерним ланцюгом і мають назву вторинних сенсорних закінчень; розташовуються вони своїми відростками периферично від анулоспіральних закінчень. їх збудливість нижча, а чутливість до динамічних параметрів менша.

Еферентна іннервація  інтрафузальних м'язових волокон здійснюється нервовими волокнами групи A-у. Нервова клітина, від якої вони відходять, є  γ-мотонейроном.

2.Система яка регулює агрегатний стан крові (РАСК).Фарктори ,що попереджують зсідання крові.Фібриноліз. Система PACK забезпечує підтримання рідкого складу крові, своєчасне відновлення стінок капілярів і судин,які можу ушкоджуватись в результаті нормального функціонування органів і систем. Одночасно ця система підтримує на адекватному рівні фактори згортання крові на випадок катастрофи: розриву судин, ушкодження органів і тканин. Кінцевим результатом дії системи PACK, регулюючий її стан, є гемостатичний потенціал, адекватних зовнішніх і внутрішніх умов існування організму.

Фібриноліз - процес руйнування згустку крові, пов'язаний з ферментативним розщепленням фібрину на окремі поліпептидні ланцюги, або фрагменти, за рахунок «плазмінової» системи.
Фактори активації плазміногену:
1. тканинної фактор, що знаходиться у складі судинної стінки;
2. кров'яної активатор;
3. тромбін;
4. урокінази (15%) в нирках, стрептокіназа;
5. лужна і кисла фосфокінази;
6. лізосомальніферменти пошкоджених тканин (лізокінази);
7. Каллекреіно-кінінова система спільно з факторами XII, XIV, XV.
Руйнує фібрин фермент плазмін або фібринолізин, який переходить в активну форму з містяться в крові плазміногену або профібринолізину (210 мг / л).

3.Функції шлунку .Ферменти шлункового соку.

Основними  функціями  шлунка є хімічна і фізична обробка їжі, що надійшла з ротової порожнини, накопичення хімусу та його поступова  евакуаціяв кишечник. Він також бере участь у проміжному обміні речовин, екскретуючи продукти  метаболізму, у тому числі продукти білкового обміну, які після їх гідролізу абсорбуються і потім утилізуються організмом. Велику роль відіграє шлунок в гемопоезу, у водно-сольовому обміні і підтримці сталості рН в крові. Безбарвна, сильно кисла  рідина рН  1—1,5 у  людей. Пепсин— протеолітичний фермент, що виробляється головними клітинами залоз шлунка у вигляді неактивного пепсиногену, який під дією соляної кислоти перетворюється в активний пепсин. Хімозин, або сичужний фермент, діє на молочний білок— казеїноген, перетворює його в казеїн, який випадає в осад.

 4.Коефіцієнт легеневої вентиляції,значення визначення.

Коефіцієнт легеневої вентиляції (КЛВ)– та частина повітря, яка обмінюється в легенях під час кожного вдиху. Показує поглинається кисню еритроцитами.

Білет 45

1особливості передачі збудження через синапс

       Синапс - (гр. sinapsis - з’єднання, зв’язок) це спеціалізована зона контакту між збудливими утворами, що забезпечує передачу біологічної інформації.

       Поява міжклітинних контактів у філогенезі привело до утворення з одноклітинних організмів багатоклітинних.

       Класифікація синапсів.

       За локалізацією:

       1. Периферичні (нервово-м’язові, нейро-секреторні);

       2. Центральні (нейро-нейрональні):

       а) аксо-соматичні;

       б) аксо-дендритні;

       в) аксо-аксональні;

       г) дендро-дендритні.

       За функціональним значенням:

       1. Збуджуючі.

       2. Гальмівні.

       За способом передачі сигнала:

       1. Електричні.

       2. Хімічні.

       3. Змішані (електро-хімічні).

       Електричні синапси - це утвори, в яких передача інформації здійснюється за рахунок безпосереднього переходу біоелектричного сигналу з клітини на клітину. Всім синапсам цього типу властива дуже вузька синаптична щілина (до 5 нм) і дуже низький питомий опір зближених пре- і постсинаптичних мембран. Низький опір обумовлений наявністю поперечних каналів, що пересікають обидві мембрани, тобто йдуть з клітини в клітину (щілинний контакт). Діаметр каналівскладає майже 1 нм. Вони утворені гідрофобними  речовинами кожної з контактуючих мембран.  Ця структура легко прохідна для заряджених частин, тобто для електричного струму. Важливо відзначити, що поперечні канали об’єднують клітини не тільки електрично, але й метаболічно, так як вони прохідні для багатьох низькомолекулярних метаболітів.

       Електричні синапси збуджуючої дії.  Електричні синапси, які передають збудження, є не зовсім однорідною групою. Одні з них передають біоелектричний сигнал в один бік - це так звані випрямляючі синапси. Інші проводять біоелектричні імпульси в два боки - це невипрямляючі синапси. Передача збудження в електричному синапсі подібна до проведення потенціалу дії в гомогенному нервовому волокні (безмієліновому). Петля струму, який породив пресинаптичний потенціал дії, подразнює постсинаптичну мембрану (мал. 5) і т.д.

       Гальмівні електричні синапси. В основному електричні синапси - це збуджуючі. Але є незначна кількість і гальмівних електричних синапсів. Для них характерним є відсутність щільного контакту. Гальмування розвивається за рахунок впливу струму, який породжений пресинаптичним потенціалом дії. У постсинаптичній мембрані розвивається гіперполяризація, яка гальмує виникнення потенціалу дії.

       Хімічні синапси - це утвори, в яких інформація з клітини на клітину передається за допомогою хімічних речовин, які називаються медіаторами. Класифікація хімічних синапсів (за типом медіатора):

       Холінергічні       – медіатор ацетилхолін;

       Адренергічні      – медіатор норадреналін, адреналін;

       Гістамінові         – медіатор гістамін;

       Серотонінові      – медіатор серотонін;

       Дофамінергічні  – медіатор дофамін;

       ГАМК-ергічні    – медіатор ГАМК.

       Передача збудження в хімічних синапсах.

       1. Виділення медіатора пресинаптичними закінченнями. Ефективність синаптичної передачі залежить від виділення медіатора з пресинаптичного закінчення. Після надходження потенціалу дії до пресинаптичного закінчення відбувається деполяризація його мембрани, активуються кальцієві канали і в закінчення входять іони кальцію. Іони кальцію активують транспорт везикул з медіатором по нейрофіламентах цитоскелету до пресинаптичної мембрани. Вміст везикул звільняється в позаклітинний простір шляхом екзоцитозу – відбувається злиття везикулярної мембрани з мембраною пресинаптичного закінчення і вміст міхурця дифундує в синаптичну щілину через екзоцитозну “кишеню”. Існує пресинаптична регуляція вивільнення медіатора. Це відбувається внаслідок дії медіаторів на рецептори пресинаптичних закінчень. Таким чином, здійснюється саморегуляція виходу медіатора залежно від концентрації його в синаптичній щілині.

       2. Дифундування молекул медіатора через синаптичну щілину до постсинаптичної мембрани.

       3. Взаємодія медіатора з постсинаптичною мембраною. На постсинаптичній мембрані є структури, в основному білкової природи, які комплементарні або відповідні до певного медіатора і мають назву рецепторів. Взаємодія медіатора з рецептором веде до конформації останнього і активування певного ферменту локалізованого в постсинаптичній мебрані.

       Хімічні синапси на постсинаптичних мембранах містять в холінергічних синапсах н (нікотинові) і м (мускаринові); в адренергічних - альфа -1, альфа-2, бета-1 і бета-2; в гістамінових - Н1, Н2 та інші рецептори.

       Зараз відомо, що мембранні рецептори зв’язані з такими мембранними ферментами як гуанілатциклаза та аденілатциклаза.

       Активована гуанілатциклаза каталізує перетворення гуанозинтрифосфату в циклічний гуанозинмонофосфат (цГМФ), а аденілатциклаза - аденозинтрифосфат в циклічний аденозинмонофосфат (цАМФ). ЦГМФ та цАМФ активують протеїнкінази, які:

·         По-перше, каталізують фосфорилювання білків іонних каналів. Внаслідок цього змінюється їхня проникність, що веде до утворення потенціалу дії на постсинаптичній мембрані;

·         По друге, стимулюється клітинний метаболізм.

2 кардіоваскулярний центр

блукаючі нерви зменшують збудливість і сповільнюють провідність збудження, а симпатичні діють навпаки.

Тонуси ядер цих нервів, а разом з тим і їх постійний вплив на роботу серця знаходяться ніби на різних чашах терезів. Під час відпочинку організму тонус блукаючих нервів підвищується, а симпатичних нервів — знижується, в результаті робота серця сповільнюється. В умовах фізичних навантажень тонус симпатичних нервів підвищується, а блукаючих — знижується, робота ж серця прискорюється. Незважаючи на такий баланс, тонус ядер блукаючих нервів все ж таки завжди вищий, ніж симпатичних. Після перерізування симпатичних нервів серце дещо сповільнює свою роботу, а після перерізування блукаючих — його робота значно прискорюється.

Тонус цих нервів може змінюватись під впливом імпульсів, що надходять з різних органів і рефлексогенних зон. Відомо, що при доїнні корови серце прискорює роботу, а механічне подразнення кишечника призводить до гальмування роботи серця і навіть до його зупинки. Злегка натискуючи на очні яблука, можна сповільнити або прискорити роботу серця залежно від збудливості симпатичних та парасимпатичних нервів.

Особливо важливе значення у зміні тонусу ядер блукаючих нервів, а разом з тим у регуляції серцевої діяльності мають рефлексогенні зони, що розміщені у дузі аорти та каротидних синусах — місцях розгалужень сонних артерій на зовнішні та внутрішні гілки (рис. 24). У цих зонах є барота хіміорецептори, чутливі до змін тиску крові та вмісту кисню, вуглекислого газу та іонів водню. У випадку підвищення тиску крові в дузі аорти барорецептори збуджуються і посилають імпульси по нерву-депресору у довгастий мозок, а саме в ядра блукаючих нервів. Як наслідок тонус цих ядер підвищується, діяльність серця послаблюється і тиск крові в аорті знижується до норми. Аналогічно діють рецептори каротидних синусів, посилаючи імпульси по окремих гілочках (нерви Герінга) язикоглоткових нервів. Подібні рецептори мають місце у самому серці та стінках кровоносних судин на різних їх ділянках. Вони беруть участь також у регуляції серцевої діяльності залежно від зміни тиску крові та вмісту в ній хімічних речовин.

Рефлекторну регуляцію роботи серця здійснює також гіпоталамус. Цей важливий відділ головного мозку, де знаходяться центри регуляції всіх вегетативних функцій, може прискорювати або сповільнювати роботу серця залежно від інтенсивності обміну речовин, температурного режиму, осмотичного тиску крові та міжклітинної рідини, емоцій та поведінки тварин.

3 Регуляція сечоутворення

Нирки можуть нормально функціонувати під час сну після повного виключення кори великих півкуль і навіть після повного виключення їх зв’язку з нервовою системою, що, однак, не доводить повної їх незалежності від нервової системи, так як в цих випадках робота нирок побічно залежить від коливань хімічного складу крові, регульованого нервовою системою.

Існують різні рефлекторні впливу на роботу нирок з рецепторів нирок; а також з усіх інших рецепторів організму (органів зору, слуху, нюху, смаку, вестибулярного апарату, рецепторів шкіри, пропріо – і інтероцепторов). Особливо велике значення для рефлекторної регуляції роботи нирок мають рецептори, що сприймають зміни осмотичного тиску, – осморецептори і зміни обсягу різних відділів серцево-судинної системи – волюмрецептори.

У передніх областях кори головного мозку м’ясоїдних тварин виявлені певні ділянки, подразнення яких викликає посилення сечовиділення (В. М. Бехтерєв, 1879) або його затримку (Учко, 1923) і зміна складу сечі. Видалення цих ділянок не порушує роботу нирки в звичайних умовах, але порушує її при збільшенні навантаження, наприклад при введенні великих кількостей води в організм.

Цей вищий корковий центр сечовиділення пов’язаний еферентних шляхами з іншим, нижче розташованим центром симпатичної нервової системи в проміжному мозку, на дні III шлуночка, в сірому горбі і подбугровой області.

Подбугровая область має особливо велике значення в регуляції надходження в кров гормонів, що змінюють кількість і склад сечі.
Збудження цих нервових центрів викликає внутрішню секрецію гормонів, що діють на діурез. Роздратування мозочка також може викликати підвищене сечовиділення з виділенням цукру (поліурія з глюкозурією). Полиурию з глюкозурією можна викликати також уколом в дно IV шлуночка між ядрами слухового і блукаючого нервів.

Виведення натрію в дистальному сегменті нефрона регулюється симпатичними волокнами, які збільшують його реабсорбцію (А. Г. Гинецинський, 1957). Після виключення симпатичної і парасимпатичної іннервації нирок шляхом перерізання симпатичних і блукаючих нервів виведення з організму хлористого натрію збільшується, а при подразненні блукаючих нервів зменшується.

Юкстагломерулярний апарат иннервируется симпатичними нервовими волокнами. Отже, його функція регулюється не тільки гуморальним шляхом за допомогою альдостерону, але нервовим шляхом. Юкстагломерулярний апарат регулює кровообіг і фільтрацію в нирках допомогою реніну і ангіотензину, які визначають приплив крові до мальпигиева клубочків і підтримують швидкість фільтрації. Ангіотензин гальмує реабсорбцію натрію в дистальних сегментах нефронів. Ренін і ангіотензин посилюють секрецію альдостерону.

Дія ниркових нервів на сечовиділення, безсумнівно, пов’язано також із зміною кровопостачання нирок.

Кількість функціонуючих клубочків нирки не завжди однаково. Чергування в роботі окремих клубочків викликається перебудовою пропускної здатності капілярів або приносить артеріоли. Ця перебудова є тривалою тонической реакцією.
Роздратування рецепторів, розташованих на зовнішній поверхні тіла або у внутрішніх органах, може змінювати просвіт клубочків нирок шляхом рефлексів на серці або позаниркових кровоносні судини організму.

Кількість відокремлюваною сечі при звуженні судин нирок і при падінні загального кров’яного тиску зменшується. Навпаки, при розширенні ниркових судин і при підвищенні загального кров’яного тиску діурез посилюється.

Продукти азотистого обміну, особливо сечовина, підвищують діурез із збільшенням виділення азоту.
Нервово- гуморальна регуляція сечовиділення в основному здійснюється двома гормонами: вазопресином, або антидиуретическим гормоном, нейрогіпофіза і альдостероном, секретується в кірковій речовині надниркових залоз.

Вазопресин надходить у кров при порушенні осморецепторов, при тривалому припиненні прийому води, яке підвищує концентрацію хлористого натрію в крові.
У 1 дм3 плазми крові людини міститься 3,3 г натрію. Якщо його кількість підвищується до 3,5-4,0 г, то збільшується надходження вазопресину (антидіуретичного гормону) і в організмі затримується вода. Зниження вмісту натрію вплазмі до 2,3 г/дм3 порушує функції нервової системи і призводить до смерті. При зменшенні вмісту натрію в плазмі крові внаслідок зменшення її обсягу в кров надходить ренін, отже, утворюється ангіотензин і збуджується секреція альдостерону.

Осморецептори є у всіх органах і тканинах. З них аферентні імпульси притікають по нервових волокнах в подбугровую область в супраоптическое ядро, яке регулює обмін води. Зменшення кількості води в організмі збуджує його і викликає в нейронах цього ядра і в нейрогіпофізі освіту вазопресину, що збільшує його концентрацію в крові і в сечі і призводить до значного підвищення реабсорбції води. При руйнуванні подбугровой області втрачається здатність нейронів супраоптического ядра виробляти вазопресин, він не надходить у кров і нирки виділяють 20-25 дц3 сечі на добу. Це несахарное мочеизнурение – поліурія.

Вазопресин викликає утворення ферменту гіалуронідази, растворяющего (деполімеризує) гіалуронову кислоту (мукополісахарид), яка цементує клітини стінок звивистих канальців другого порядку, вставочного відділу та збиральної трубки. У результаті в стінці раніше водонепроникного дистального сегмента утворюються пори, через які вода пасивно дифундує в кровоносні капіляри сосочків, і організм збагачується водою, а кількість сечі різко зменшується (олігоурія) або припиняється (анурія). Так здійснюється цей антидіуретичний рефлекс, що приводить до зниження тиску крові до відносно постійної величини. Чим більше вазопресину надходить у кров, тим більше утворюється гіалуронідази і тим більше води, профільтрувалась в проксимальних сегментах, пасивно реабсорбується в дистальному (А. Г. Гинецинський та ін, 1959).

При надлишку води в організмі концентрація вазопресину в крові та сечі, навпаки, різко падає, гіалуронідаза не утворюється, гіалуронова кислота не руйнується, а, цементуючи стінки дистального сегмента, робить їх водонепроникними, і вода в ньому не реабсорбується, а виводиться з організму, діурез збільшується. Концентрація вазопресину в крові залежить від його виведення з сечею. Чим більше гормону в крові, тим вище його вміст у сечі.

Антагоністи вазопресину – гепарин і аскорбінова кислота – гальмують дію гіалуронідази.
Нервово- гуморальна регуляція діурезу здійснюється також за допомогою порушення волюмрецепторов, розташованих в черепі, правому передсерді і артеріях. Волюмрецептори дратуються змінами обсягу позаклітинної рідини і циркулюючої крові. Надмірне розтягування правого передсердя під час діастоли викликає роздратування волюмрецепторов, що призводить до рефлекторного зменшення надходження в кров антидіуретичного гормону вазопресину, а отже, до збільшення діурезу – виведення з організму води і натрію. Обсяг циркулюючої крові відповідно знижується. При значному зменшенні діастолічного об’єму, навпаки, посилюється антидіуретичний рефлекс. Імпульси з волюмрецепторов серця надходять в подбугровую область по аферентні волокнах блукаючого нерва.

При швидкому зменшенні об’єму крові в артеріях внаслідок переходу її по анастомозу у вени дратуються знаходяться в артеріях волюмрецептори, посилюється антинатрийуретическое рефлекс, і натрій затримується в організмі. Це результат дії гормону альдостерону, який збільшує реабсорбцію натрію в дистальному сегменті нефрона, що призводить до затримки натрію в організмі і одночасно до пасивного всмоктуванню води.

Центр антидіуретичного рефлексу знаходиться в проміжному мозку. При вступі до нього аферентних імпульсів в ньому виробляється гормон гломерулотропін, який збуджує освіту альдостерону в кірковій шарі надниркових залоз.

Роздратування волюмрецепторов в тканинах настає при зменшенні кількості позаклітинної води, що призводить до рефлекторного посилення секреції альдостерону, а отже, до збільшення реабсорбції натрію і підвищення кількості позаклітинної води в результаті зростання пасивної дифузії води в дистальному сегменті нефрона. При збільшенні кількості позаклітинної води, навпаки, секреція альдостероіа рефлекторно зменшується і виведення з організму натрію і води зростає.
Таким чином, при Антидіуретичний рефлексі не тільки збільшується надходження в кров вазопресину, але одночасно пригнічується рефлекс збільшення реабсорбції натрію в дистальному сегменті, що викликається роздратуванням симпатичних нервових волокон і альдостсроном. В результаті нирки відокремлюють мало сечі з високою концентрацією натрію. Так як повністю денервированной наднирники секретують альдостерон, то передбачається, що в проміжному мозку утворюється гормон гломерулотропін, який через кров надходить у корковий шар наднирників і збуджує секрецію альдостероіа.

Антидіуретичний рефлекс викликається також при крововтратах, вертикальному положенні тіла, що перешкоджає відтоку крові з великих вен, при надходженні в організм ізотонічних і ізоонкотичний розчинів, що зберігають осмотичний тиск крові. Прийом великої кількості води, зниження внутрігрудного тиску, що приводить до посиленого розтягування правого передсердя, горизонтальне положення тіла, також збільшує приплив крові до правого передсердя, навпаки, викликають гальмування антидіуретичного рефлексу і збільшують діурез внаслідок подразнення волюмрсцепторов.

4 спірограма.аналіз. норми

Спірограма це запис результату Спірографії - така крива, що відображає зміну в часі обсягів вдихуваного і видихуваного повітря при проведенні ряду дихальних тестів

Алгоритм АналізУ спірограми здорової людини. Оцінка результатів. Вказати межі норми.

1.                     На запропонованій спірограмі визначити всі об’єми, які можливо зареєструвати. Порівняти одержані результати з нормою – 5 хв.

Спірограма реєструє - Дихальний об’єм – ДО,

резервний об’єм вдиху – РОвд.,

резервний об’єм видиху – РОвид.

Враховуючи, що 1 міліметр руху пера спірограми у вертикальній площині кратний 20 мілілітрам вдихуваного і видихуваного повітря, виміряти почергово у міліметрах величину дихального об’єму, резервного об’єму вдиху і видиху, ємкості вдиху і життєвої ємкості легень та перемножити отримані результати на 20 (мілілітрів). Дихальний об’єм – ДО (висота амплітуди дихальних рухів у спокої). Резервний об’єм вдиху - РОвд. (від рівня спокійного вдиху до рівня максимального вдиху). РОвид - (від рівня спокійного видиху до рівня максимального видиху).

Норма :

РОвд. – 1,5 – 2,0л ,

РОвид.- 1,0 -1,5 л,

ДО – 0,3-0,8 л,

На спірограмі оцінити ємкості легень. Порівняти одержані результат з нормою.

Виміряти у міліметрах величину ємкості вдиху Євд. (відрізок від рівня спокійного вдиху до рівня максимального вдиху) та перемножити отриманий результат на 20мл. В нормі величина ємкості вдиху – 1,8 – 2,8 л.

Виміряти у міліметрах величину життєвої ємкості легень ЖЄЛ (відрізок від рівня максимального вдиху до рівня максимального видиху) та перемножити отримані результати на 20. В нормі величина життєвої ємкості легень – у чоловіків -3,5 -.5,0 л, у жінок – 3,0 – 3,5 л.

На спірограмі вказати ЖЕЛ. Порівняти одержані результати з нормою.

На запропонованій спірограмі виміряти висоту ЖЄЛ у міліметрах (відрізок від рівня максимального вдиху до рівня максимального видиху) та перемножити на 20 мілілітрів.

В нормі величина життєвої ємкості легень – у чоловіків -3,5 -.5,0 л, у жінок – 3,0 – 3,5 л.

На спірограмі визначити ХОД. Вказати формулу розрахунку ХОД. Порівняти отримані результати з нормою.

       Для визначення ХОД необхідно визначити ДО та частоту дихання. На запропонованій спірограмі виміряти висоту ДО у міліметрах та перемножити на 20 мілілітрів. Частоту дихання можна визначити, якщо на спірограмі в горизонтальній площині виміряти проміжок часу, протягом якого реєстрували дихальні рухи у стані спокою ( віддаль між зубцями – 5сек.). Далі , порахувавши кількість дихальних рухів за цей проміжок часу розрахувати за 1 хвилину.

Формула для визначення: ХОД = ДО · ЧД

У  нормі  ХОД  –  6-10 л/хв..

На спірограмі визначити ЧД. Порівняйте результат з нормою.

Частота дихання – кількість дихальних рухів за 1 хв. Частоту дихання можна визначити, якщо на спірограмі в горизонтальній площині виміряти проміжок часу, протягом якого реєстрували дихальні рухи у стані спокою. Далі , порахувавши кількість дихальних рухів за цей проміжок часу і розрахувати за 1 хвилину. В нормі частота дихання у дорослих – 16 20 за хвилину.

На спірограмі визначити ємкість легень, яка включає в себе РОвд., РОвид. і ДО. Порівняти одержаний результат з нормою.

Ємкість, яка складається з  дихального об’єму, резервного об’єму вдиху і видиху називається життєвою ємкістю легень.

Виміряти у міліметрах величину ЖЄЛ (відрізок від рівня максимального вдиху до рівня максимального видиху) та перемножити отримані результати на 20. В нормі величина життєвої ємкості легень – у чоловіків -3,5 -.5,0 л, у жінок – 3,0 – 3,5 л.

На спірограмі визначити РОвд., РОвид., ДО, ЧД. Порівняти одержані результати з нормою дорослої людини

На запропонованій спірограмі виміряти висоту РОвд. (від рівня спокійного вдиху до рівня максимального вдиху) та перемножити на 20 мілілітрів. Виміряти висоту РОвид.( від рівня спокійного видиху до рівня максимального видиху) та перемножити на 20 мілілітрів. Виміряти ДО (висоту амплітуди дихальних рухів у спокої) та перемножити на 20 мілілітрів.

Норма :

РОвд. – 1,5 – 2,0л ,

РОвид.- 1,0 -1,5 л,

ДО – 0,3-0,8 л,

ЧД  – 16-20/хв.

Визначити на запропонованій спірограмі ємкість вдиху. Порівняйте результат з нормою.

Ємкість вдиху складається з ДО та РОвд. На запропонованій спірограмі виміряти величину ЄВд. від  рівня спокійного видиху до рівня максимально глибокого вдиху та перемножити на 20 мілілітрів.

В нормі величина ємкості вдиху – 1,8 – 2,8 л.

46.1.Механізи скорочення м’язового волокна.

М'язове волокно (міоцит) — основна структурна та функціональна одиниця соматичної м'язової тканини; третя стадія та результат гістогенезу. Саркомери — це елементарні скоротливі одиниці поперечно-смугастих м'язів, які скорочуються завдяки здатності зменшувати свою довжину в два рази. Генерація потенціалу дії. Передача збудження на м’язове волокно відбувається за допомогою ацетилхоліну. Взаємодія ацетилхоліну з холинорецепторами призводить до їх активації і появі потенціалу дії, що є першим етапом м’язового скорочення. Поширення потенціалу дії. Потенціал дії поширюється всередину м’язового волокна по поперечної системі трубочок, яка є зв’язуючою ланкою між поверхневої мембраною і скорочувальним апаратом м’язового волокна.

2.Моторна діяльність кишківника.

Всмоктування в кишечнику і його моторика регулюються складними і до кінця не вивченими нервовими і гуморальними механізмами. Холінергічні (парасимпатичні) нерви стимулюють перистальтику і секрецію електролітів, адренергічні (симпатичні) – пригнічують ефект ацетилхоліну і посилюють всмоктування електролітів. Відкриті і інші медіатори. У регуляції діяльності кишечника беруть участь також місцеві рефлекси ентеральної нервової системи. До моторних функцій кишечника віднасять акт дефекації. Дефекація відбувається, коли одночасно розслаблюються внутрішній і зовнішній сфінктери заднього проходу. Їй сприяє і підвищення внутрішньочеревного тиску при напруженні.

3.Вазорегуляторні центри. Вплив судинорухових нервів.

Судиноруховий Центр це скупчення нервових клітин в довгастому мозку, які отримують інформацію від барорецепторів кровоносної системи, викликаючи рефлекторні зміни частоти серцевих скорочень і просвіту кровоносних судин, в результаті чого у людини відповідним чином змінюється артеріальний тиск. Крім того, в судиноруховий центр головного мозку можуть надходити й інші імпульси, так що сильні емоції (наприклад, страх) також можуть впливати на частоту серцевих скорочень і кров'яний тиск. Діяльність цього центру здійснюється через судинорухові нерви симпатичної і парасимпатичної нервової системи.

4.Непряма калометрія.Визначення.

Непряма́ калориме́трія — тип калориметрії, визначення кількості виділеного тепла за кількістю спожитого кисню та виділеного вуглекислого газу.

Білет 47

Білет 48.

1 Умовні рефлекси.

Умо́вний рефле́кс — складна пристосувальна реакція організму, що виникає на ґрунті утворення тимчасового нервового зв'язку(асоціації)між сигнальним (умовним) та підкріплюючим його безумовним подразником.Умовні рефлекси формуються на основі вроджених рефлексів і безумовних рефлексів. Умовні рефлекси — індивідуальні, набуті рефлекторні реакції, які виробляються на базі безумовних рефлексів. Умовні рефлекси можна виробляти не лише на основі безумовних, але і на основі раніше набутих умовних рефлексів, які стали достатньо міцними. Це умовні рефлекси вищого порядку. Умовні рефлекси бувають:                                                                                                                        природні — рефлекторні реакції, які виробляються на зміни навколишнього середовища, і завжди супроводять появу безумовного. Наприклад, запах, вигляд їжі є природними сигналами самої їжі;                                                                                                                           штучні — умовні рефлекси, що виробляються на подразнення, які не мають до безумовно рефлекторної реакції природного відношення. Наприклад, слиновиділення на дзвоник або на час.

2.Серцевий цикл.                                                                                                                               Серце́вий цикл — це послідовність процесів, що відбуваються за одне скорочення серця та після його подальшого розслаблення. Кожен цикл включає три великі стадії: систола передсердя, систола шлуночків і діастола. Термін «систола» означає скорочення м'яза. Виділяють електричну систолу — електричну активність, яка стимулює міокард і викликає механічну систолу, — скорочення серцевого м'яза і зменшення камер серця в об'ємі. Термін «діастола» означає розслаблення м'яза. Під час серцевого циклу відбувається підвищення і зниження тиску крові, відповідно високий тиск у момент систоли шлуночків називається систолою, а низьке під час їх діастоли — діастолою. Фа́зи серце́вого ци́клу — фази асинхронного скорочення, ізометричного скорочення (період напруження шлуночка), швидкого і повільного вигнання крові (період вигнання крові), протодіастолічний інтервал, фаза ізометричного розслаблення, період розслаблення і період наповнення кров'ю (фази швидкого, повільного і активного наповнення шлуночка).Кров рухається судинами завдяки скороченням серця, які чергуються з його розслабленням. Скорочення серцевого м'яза називається систолою, а розслаблення — діастолою. Систола і діастола разом складають серцевий цикл. У серцевому циклі три фази: систола передсердя(0,1с), систола шлуночків(0,3с) і спільна пауза — діастола(0,4с). Один цикл триває 0,8 секунди (за частоти серцевих скорочень 75 уд./хв.).

3.Глюкокортикоїди

Глюкокортикоїди - це стероїдні гормони, які в організмі людини синтезуються корою надниркових залоз. Приклади глюкокортикоїдів: кортизол, кортикостерон. Глюкокортикоїди регулюють обмін вуглеводів, білків, ліпідів, стимулюють енергетичний обмін, а також пригнічують запальні процеси в організмі.        

4.ЕЕГ.

Електроенцефалографія (ЕЕГ) — метод графічної реєстрації біопотенціалів головного мозку, що дозволяє проаналізувати його фізіологічні зрілість і стан, наявність осередкових уражень, загальмозкових розладів і їхній характер. Полягає в реєстрації й аналізі сумарної біоелектричної активності головного мозку — електроенцефалограми (ЕЕГ). ЕЕГ може зніматися зі скальпу, з поверхні головного мозку, а також з глибоких структур мозку. Типово під електроенцефалограмою розуміють поверхневий запис, тобто здійснений зі шкіри.

Білет 49

1 біль

еорія специфічності. Електрофізіологічні дослідження свідчать про наявність характерних специфічних ознак больової сенсорної системи: 1) специфічних рецепторів – ноцицепторів; 2) специфічних нейромедіаторів; 3) специфічних провідних шляхів.

Система, що здійснює введення інформації від ноцицепторів до ЦНС, її обробку на різних рівнях, наслідком чого є виникнення відчуття болю, отримала назву ноцицептивної системи.

Теорія "вхідних воріт" – у системі аферентного входу в спинний мозок діє механізм регуляції проходження ноцицептивної імпульсації з периферії у мозок. Такий контроль здійснюється гальмуючими нейронами драглистої субстанції, які активуються імпульсацією з периферії по товстих небольових типу А-альфа- та А-бета-волокнах. "Вхідні ворота" контролюються низхідними впливами структур головного мозку, які блокують передачу ноцицептивних імпульсів від первинних аферентів до релейних нейронів.

Генна теорія болю. На сьогодні виявлено гени, пов'язані з патологією аферентної ланки больової чутливості. Вони кодують 50 нейротрансмітерів, їх рецепторів та переносників, 8 іонних каналів, 15 внутрішньоклітинних месенджерів. Порушення цілісності клітин призводить до мобілізації одного або декількох генів, розвитку стійкого больового синдрому.

Класифікація болю

Згідно з загальною зведеною класифікацією біль поділяють на соматичний (на поверхні тіла) та вісцеральний (внутрішніх органів), фізіологічний та патологічний. Фізіологічний біль – це реакція на подразнення механічними стимулами >40 r/мм2, термічними стимулами < 15 °С і >45 °С, а також хімічними сполуками (алгетиками), які подразнюють нервові закінчення і навіть руйнують тканини. У свою чергу він поділяється на швидкий і повільний біль. Швидкий (тривалість менше секунди) пов'язаний з активацією швидкопровідних мієлінових А-дельта-волокон і проявляється відчуттям гострого, короткочасного, чітко локалізованого первинного болю. Повільний (більше секунди, хвилини) – це активація немієлінових С-волокон, пов'язаних з відчуттям повільного, дифузного, тупого болю з емоційними і вегетативними проявами. Цими даними підтверджується теорія про специфічність больової системи, основоположником якої був Рене Декарт (XVII ст.).

Якщо фізіологічний біль довготривалий, то він переходить у патологічний. Патологічний біль, у свою чергу, поділяється на ноцицептивний, який активує больові рецептори, запальний, коли розвивається вогнище запалення, в якому відбуваються складні хімічні процеси утворення алгетиків, і невропатичний біль, пов'язаний з пошкодженням нервових структур. При цьому типі болю сигнали виникають не лише у рецепторах, але й у пошкоджених нервових стовбурах або тканинах мозку. І, нарешті, функціональний біль – провідний симптом низки захворювань, таких як мігрень, ішемічна хвороба серця тощо. Ще виділяється поняття психогенного болю – "болить душа", в якому проявляється ряд синдромів нез'ясованої етіології.

Види соматичного болю

Розрізняють два види соматичного болю (рис. 7.9):

■ швидкий, або ранній первинний біль - час від подразнення ноцицепторів менше ніж 1 с;

■ повільний, або пізній вторинний хронічний біль - час від подразнення більше 1 с (кілька секунд, хвилин, годин).

Швидкий біль виникає при подразненні, як правило, механо- і терморецепторів. Інформація передається аферентними нервовими волокнами типу Аб зі швидкістю від 15 м/с до 30 м/с через задні корінці спинного мозку до драглистої речовини задніх рогів – переважно до І пластини. Нейромедіатором нервових закінчень є глутамат, який передає інформацію на другий нейрон у задніх рогах спинного мозку. Далі інформація передаєтьсянеоспіноталамічними шляхами через специфічні ядра таламуса (вентробазальний комплекс, задні ядра) до сенсорної зони кори. Швидкий біль легко локалізувати, він швидко зникає, його роль – попередження про можливість ушкодження структур.

Повільний хронічний біль виникає при подразненні хемоноцицепторів хімічними речовинами – алгетиками, що утворюються в зоні пошкодження. Від хемоноцицепторів інформація до ЦНС передається аферентними нервовими волокнами типу С зі швидкістю від 0,5 до 2,0 м/с, медіатором їх нервових закінчень є речовина Р (від англ. pain – біль).

Речовина Р– це нейропептид, який виділяється повільно у синаптичну щілину, його концентрація сягає максимуму через кілька секунд, він передає інформацію на другий нейрон у задніх рогах спинного мозку у драглистій речовині і далі – палеоспіноталамічними та ретикулоталамічними шляхами через неспецифічні ядра таламуса (інтраламінарні) до кори головного мозку. Повільний хронічний біль важко локалізувати.

2 система крові АВ0

На мембране эритроцитов человека содержится большое количество антигенных структур, точное количество которых до сих пор не известно. Термин «группа крови» характеризует определенное сочетание врожденных антигенных свойств эритроцитов (групповых факторов) и антител к ним, находящихся в плазме (сыворотке) крови.

Определение групповой принадлежности имеет решающее значение при переливании донорской крови, поскольку попадание в организм неодногрупной крови приводит к тяжелым и смертельным для рецепиента осложнениям. И хотя на сегодняшний день изучены и охарактеризованы десятки групповых антигенных систем крови (Даффи, Келл, Кидд, Льюис и т.д), в клинической практике используется определение двух основных систем антигенов - AB0 и резус-фактора, поскольку несовместимость по другим группам не вызывает такого выраженного иммунного ответа.

Общие сведения о системе AB0

По системе AB0 на мембране эритроцитов находится два антигена (агглютиногена) А и В, а в плазме крови два вида антител (агглютининов) - альфа (анти-А) и бета (анти-В). По наличию в крови человека комбинации перечисленных агглютиногенов и агглютининов выделяют 4 группы крови:

I(0) - агглютиногенов на мембране эритроцитов нет, в плазме крови есть агглютинины α и β

II(A) - есть агглютиноген A, в плазме агглютинин β

III(B) - есть агглютиноген B, в плазме агглютинин α

IV(AB) - на мембране эритроцитов есть оба агглютиногена (A и B), агглютининов в плазме нет

В связи с отсутствием антигенов на эритроцитах, людей с I(0) группой крови принято считать универсальными донорами, а людей с IV (AB) группой крови, в связи с отсутствием антител в плазме, универсальными реципиентами.

Методы определения группы крови

Все основные методы определения групповой принадлежности по системе AB0 основаны на реакции антиген-антитело, приводящей к агглютинации (т.е. к склеиванию эритроцитов и выпадению характерного осадка) исследуемой крови. В качестве основного реагента при проведении исследования выступает собственно кровь или плазма человека, группу крови которого нужно определить. Кровь смешивается со стандартными гемагглютинирующими сыворотками (готовятся из донорской крови) или так называемыми моноклональными антителами (цоликлонами), содержащими альфа и бета агглютинины. Плазма смешивается со стандартными эритроцитами (тоже готовятся из донорской крови), содержащими агглютиногены A или B.

3 щитоподібна залоза. Функції

Функціональне значення щитоподібної залози. Вона продукує йодовані гормони (тироксин і трийодтиронін) і кальцитонін. Утворення тироксину і трийодтироніну проходить за умови, що в організм надходить достатня кількість йоду.(рис.4.1.)Йодовані гормони стимулюють ріст і розвиток організму, статеве дозрівання, а також підвищують рівень всіх обмінних процесів в організмі: обмін білків, жирів, вуглеводів, вітамінів, водно-електролітний обмін, основний обмін, теплопродукцію. Під впливом цих гормонів зменшуються запаси глікогену у печінці і внаслідок цього збільшується цукор у крові. Вони стимулюють розпад білків і як наслідок – збільшується кількість азоту, який виводиться нирками.

Важливим показником діяльності щитоподібної залози є рівень основного обміну, оскільки йодвмісні гормони підвищують основний обмін.

Гормони щитоподібної залози необхідні  для розвитку мозку, діяльності  центральної і вегетативної нервової системи. Вони підвищують активність  симпатичної нервової системи, що проявляється в наростанні збудливості, емоційності, прискорення серцевих скорочень, частоти дихання, потовиділення, а також зменшенні секреції і моторики шлунково-кишкового тракту.

Кальцитонін регулює обмін кальцію: знижує рівень кальцію у крові і активує функцію остеобластів, які сприяють утворенню кісткової тканини з одночасним пригніченням діяльності остеокластів, що руйнують кісткову тканину.

Регуляція діяльності щитоподібної залози опосередковується гіпоталамо-гіпофізарною системою. Нейросекреторні клітини гіпоталамуса виділяють тироліберин, під впливом якого у аденогіпофізі секретується тиреотропний гормон. Він виділяється у кров і стимулює синтез та інкрецію гормонів щитоподібної залози.

4 прямі методи калориметрії

Пряма калориметрія заснована на безпосередньому обліку в биокалориметрах кількості тепла, виділеного організмом. Биокалориметр являє собою герметизированную і добре теплоізольованою від зовнішнього середовища камеру. В камері по трубках циркулює вода. Тепло, виділюване знаходяться вкамері людиною або твариною, нагріває циркулюючу воду. За кількістю протікаючої води і зміни її температури розраховують кількість виділеного організмом тепла.

 

Одночасно в биокалориметр подається О2 і поглинається надлишок СО2 і водяної пари. Схема биокалориметра наведена на рис. 10.1. Продукується організмом людини тепло вимірюють з допомогою термометрів (1,2) по нагріванню води, що протікає по трубках в камері. Кількість протікає води вимірюють в баку (3). Через вікно (4) подають їжу і видаляють екскременти. З допомогою насоса (5) повітря витягують з камери і проганяють через баки з сірчаною кислотою (6 і 8) - для поглинання води і з натронним вапном (7) - для поглинання СО2. О2 подають у камеру з балона (10) через газові годинник (11). Тиск повітря в камері підтримують на постійному рівні з допомогою судини з гумовою мембраною (9).

Білет 50.1 Колбочки і палочки. Подвійність сітківки

Палички і колбочки є чутливими рецепторами сітківки очі преображающие світлове роздратування в нервовий, тобто вони перетворюють світло в електричні імпульси, які по зоровому нерву надходять у мозок. Палички відповідальні за сприйняття в умовах зниженого освітлення (відповідають за нічний зір), колбочки - за гостроту зору і Кольоросприйняття (денний зір).Подвійність обумовлена наявністю в сітківці фоторецепторних клітин двох типів (колбочок і паличок), які відрізняються не лише структурно, але й функціонально.

2.Клапанний апарат серця. Значення тисків у порожнинах серця.

  Клапани серця утворені складками ендокарда. Основні функція клапанного апарату – перешкоджання зворотному руху крові.                                                                                Тристулковий клапан:розміщений між правим передсердям та правим шлуночком; складається із правого волокнистого кільця та трьох стулок (передньої, задньої та перегородкової); основою стулки прикріплюються до волокнистого кільця, вільними краями звернені у порожнину шлуночка.                                                                              Двостулковий клапан:розміщений між лівим передсердям та лівим шлуночком; має передню та задню заслінку. Клапан легеневого стовбура:складається із трьох півмісяцевих заслінок (передня, задня, ліва); на заслінках знаходяться вузлики, що сприяють вільному змиканню заслінок.Клапан аорти:утворений трьома півмісяцевими заслінками (права, ліва, задня)

3.Будова нирки.Кровопостачання нирки.Значення

Ни́рки — життєво важливий парний орган у людини, що розташований в заочеревинному просторі. Основна його функція виведення продуктів життєдіяльності шляхом фільтрації крові. Також нирки беруть участь в регуляції водно-сольового балансу, кров'яного тиску, кровоутворення, кальцієвому обміні тощо. Нефрон — це структурно-функціональна одиниця нирки, що складається з системи звивистих і прямих епітеліальних канальців, які починаються від кожного ниркового тільця.

Кровопостачання нирок є самим рясним. Більше ні один орган не має таких обсягів кровотоку. Харчування нирок відбувається через ниркові артерії, які беруть свій початок від черевної аорти. Ниркові артерії – короткі. При попаданні в нирку вони відразу ж діляться на більш дрібні судини, які називаються артеріолами (розташовуються в міжпірамідному просторі).

4.Залишковий об’єм легень .Визначення та значення

Залишковий об'єм легень - об'єм повітря, який залишається в легенях після максимального видиху. Разом із ЗО звичайно визначається і величина функціональної залишкової ємності легень (ФЗЄ) - кількість повітря, що знаходиться в легенях після спокійного видиху. ЗО становить близько 25 % загальної ємності легень. Належне значення дихального об’єму обчислюють за формулою:НДО = 0,2×НЖЄЛ,де НДО – належний дихальний об’єм , НЖЄЛ ¾ належна життєва ємкість легень. Дихальний об’єм зв’язаний з підтримкою певного рівня парціального тиску кисню і вуглекислоти в альвеолярному повітрі, забезпечуючи тим самим нормальну напругу цих газів в артеріальній крові (при відповідній частоті дихання)

БІЛЕТ 10
1. Довгастий мозок: функції, центри. Функціональне призначення довгастого мозку в регуляції м'язового тонусу можна виявити в експериментах з децеребрацією.ФУНКІЇконтролює діяльність деких вісцеральних систем,будеє рефлекси що заб підготовку і реалізацію різних форм поведінки, здійснює взаємодію між власним і спини мозком,баз ядр і корою,

Ядра ретикулярної формації мосту та довго моз від яких поч. медільні ретикулоспінальні і латеральні ретикуло спінальні низхідні шляхи……..вестибулярні ядра верхнє(Бєхтєрєва)латер(дейтерса)нижне (Роддера).Від лат почин лат вестибулоспінальний шлях до мотонейронів,  що інерв мязи кінцівок та доо мозочка..від верхніх до спінальних мотонейронів шиї і тулуба та мотонейронів зовн мязів ока(3,4,6)

2. Буферні системи крові. Підтримка рН крові.

Кожна буферна система складається з двох сполук - слабкої кислоти і спряженої з нею сильної основи. У процесі метаболізму кислих продуктів утворюється більше, ніж лужних, тобто загроза ацидозу в організмі більша. Тому в буферній парі кислота - основа ємність лугів більша і буферні системи більш стійкі до дїї кислот. Так, для зсуву рН у лужний бік до плазми крові потрібно додати у 40 - 70 разів більше NaOH, ніж до води, а для зсуву рН в кислий бік у 300 - 350 разів більша НСL.

У крові існує 4 буферні системи:Гідрокарбонатна(.Фосфатна(Ця буферна система забезпечує підтримку рН на рівні 7,4 при співвідношенні основної та кислої солей, що рівне 4:1.).Гемоглобінова(рахуться найбільшою – до 75 % від усієї буферної ємності крові. Ця система складється з відновленого гемоглобіна (ННb) та його калієвої солі (КНb). Буферні властивості ННb зумовлені тим, що він будучи більш слабкою кислотою, ніж Н2СО3, віддає їй йони К+, а сам приєднуючи Н+, стає слабко дисоційованою кислотою).Білкова(Білки плазми крові завдяки своїм амфотерним властивостям відіграють певну роль в кислотно-основній рівновазі. В кислому середовищі білки реагують як основи, а в основному як кислоти.Зсув рН крові в кислу сторону називається – ацидоз, а в лужну – алкалоз.)

3. Структура, функції жовчі. Жовч продукується гепатоцитами печінки безперервно і виділяється в жовчні капіляри. Потім вона потрапляє у внутрішньопечінкові протоки, ліву та праву печінкову протоку, загальну печінкову протоку і через протоку жовчного міхура надходить до жовчного міхура, де накопичується.

Із загальної жовчної протоки жовч виділяється в дванадцятипалу кишку. У жовчному міхурі жовч концентрується, набуваючи світло-коричневого (оливкового) кольору. Місткість жовчного міхура – 40-60 мл.

Жовчні шляхи здійснюють свої функції під впливом нейрогуморальної регуляції. Під час травлення й посилення моторики дванадцятипалої кишки в слизовій оболонці дванадцятипалої кишки утворюються гормони холецистокін і панкреозимін, які, діючи через нервову систему, зумовлюють розслаблення сфінктерів і скорочення жовчного міхура. Жовч виділяється в дванадцятипалу кишку, бере участь в травленні. За відсутності травлення жовч накопичується в жовчному міхурі, де внаслідок всмоктування води її концентрація зростає в 7-8 разів.
4. Визначення гостроти зору. Методика і правила перевірки

Кабінет лікаря-окуліста повинен бути добре освітлений, а пацієнт повинен звикнути до такого рівня освітленості. Перевірку проводять окремо для кожного ока. Рівень гостроти зору визначається за формулою Снеллена: VISUS = d / D. Тут D- це відстань, при якому здорове око бачить символ цієї величини (табличне значення, зазвичай вказується зліва в таблицях), а d- це відстань, з якої пацієнт бачить даний символ.

Якщо пацієнт стоїть на відстані 5 метрів, то кожен рядок таблиці відповідає величині зору в 0,1. Таким чином, якщо пацієнт розрізняє символи на 10 рядку, то його гострота зору дорівнює 1.

Як правило, дослідження гостроти зору починають з правого ока. Інше око повинно закриватися спеціальним щитком. Іноді лікар може дозволити пацієнтові прикрити одне око долонею, але при цьому не повинно здійснюватися ніякого тиску на око, оскільки це може знизити гостроту зору.

БІЛЕТ № 11
1.Умовні рефлекси. Рефлекс-реакція орг. У відповідь на чутливе подразнення при обов’язковому участі ЦНС. .Умовні рефлекси — придбані реакції в процесі індивідуального життя.Умовні рефлекси є переважно функцією вищих відділів ЦНС — кора великих півкуль головного мозку.Умовні рефлекси можуть утворюватися на будь-які подразники, з будь-якого рецептивного поля.Умовні реакції завжди носять сигнальний характер. Вони сигналізують про майбутню дію подразника і організм зустрічає дію безумовного подразника, коли вже включені всі у відповідь реакції, що забезпечують урівноваження організмі чинниками, що викликають даний безумовний рефлекс. Так, наприклад, їжа, потрапляючи в ротову порожнину, зустрічає там слину, що виділилася умовно-рефлекторно (на вигляд їжі, на її запах); м'язова робота починається, коли вироблені на неї умовні рефлекси вже викликали перерозподіл крові, посилення дихання і кровообіги і т.д. В цьому виявляється вищий пристосувальний характер умовних рефлексів

2.Механізм вдиху та видиху.Дихальний цикл скл з вдоху і видоху та дихальної паузи.Пов потрап в легені та виходить з них завдяки роботи міжреберних мязів і діафрагми,У резуль їх скор. Та розслаб об’єм груд порож змін.ВДИХ-скороч мязів вдоху,збільш об’єму груд кл,зниж внутрішньо плеврального тиску,альвеоли розтяг внутрішньо легеневий тиск зменш,ВЛТ менше атм тиску і пов входить  влегені)ВИДОХ- розлаб,зменш,збільш,альвеоли спадаютьВЛТ збільш,ВЛТ більше атм пов виходить з легень)

3.Серцевий циклСерце́вий цикл  — це послідовність процесів, що відбуваються за одне скорочення серця та після його подальшого розслаблення. Кожен цикл включає три великі стадії: систола  передсердя, систола шлуночків і  діастола. Термін «систола» означає  скорочення  м'яза. Виділяють електричну систолу  — електричну активність, яка стимулює  міокард  і викликає механічну систолу,  — скорочення серцевого м'яза і зменшення камер серця в об'ємі. Термін «діастола» означає розслаблення м'яза. Під час серцевого циклу відбувається підвищення і зниження  тиску крові, відповідно високий тиск у момент систоли шлуночків називається систолою, а низьке під час їх діастоли  — діастолою. Фа́зи серце́вого ци́клу  — фази асинхронного скорочення, ізометричного скорочення (період напруження  шлуночка), швидкого і повільного вигнання  крові  (період вигнання крові), протодіастолічний інтервал, фаза ізометричного розслаблення, період розслаблення і період наповнення кров'ю (фази швидкого, повільного і активного наповнення шлуночка).

Кров рухається судинами завдяки скороченням серця, які чергуються з його розслабленням. Скорочення серцевого м'яза називається  систолою, а розслаблення  —  діастолою. Систола і діастола разом складають  серцевий цикл. У серцевому циклі три фази: систола передсердя(0,1с), систола шлуночків(0,3с) і спільна пауза  — діастола(0,4с). Один цикл триває 0,8 секунди (за частоти серцевих скорочень 75 уд./хв.).

4. Коефіцієнт очищення У зв'язку з різними шляхами виділення речовин ефективність очищення крові від них дозволяє оцінити ці механізми. Для визначення швидкості виведення речовин із крові введено поняття  ниркового кліренсу (коефіцієнта очищення).

Кліренс  відображає швидкість очищення плазми від будь-якої речовини  і практично відповідає  швидкості клубочкової фільтрації (ШКФ)   Коефіцієнт очищення, або кліренс, якого-небудь речовини відповідає об'єму плазми, очищеної нирками від даної речовини в одиницю часу. Для визначення коефіцієнта очищення треба знати концентрацію даної речовини в крові та сечі при одночасному обліку діурезу за певний проміжок часу. При обчисленні коефіцієнта очищення спочатку визначають концентраційний індекс C, який дорівнює U/P,
де U - концентрація даної речовини в сечі, Р - концентрація його в плазмі крові. Потім індекс концентрації множать на хвилинний діурез - V. Коефіцієнт очищення дорівнює З·V або U·V/P і виражається в мілілітрах в 1 хв.